ричины, повод и начало восстания. в 1916 г. царская администрация готовилась к изъятию новых земель для российских колонистов. шла «добровольная» вербовка оатраков-казахов для работы в кулацких хозяйствах, на предприятиях. на фронт из казахской степи отправлялись мясо, тысячи лошадей и верблюдов. «само существование казахской нации стало острой проблемой», — писал еще в 1913 г. а.байтурсынов.
основным фактором, толкнувшим массы к восстанию, стало национальное и социальное угнетение, переполнившее чашу терпения народа. народ выступил на вооруженную борьбу против царизма, не в силах более выносить колониальное угнетение, разграбление своей страны, изъятие земель. набор жигитов-казахов на тыловые работы стал поводом к восстанию.
согласно царскому указу от 25 июня 1916 г. все мужское трудоспособное население в возрасте от 19 до 43 лет подлежало набору «для работ по обустройству оборонительных сооружений и военных сообщений в районе действующей армии». тем самым царское 11 равительство хотело освободить часть солдат и рабочих от устройства оборонительных сооружений и других тыловых работ, заменив их «реквизированными инородцами», как более покорной и дешевой рабочей силой. предполагалась реквизиция более 500 тыс. жигитов из туркестана и степного края. это к массовым волнениям в степи. мыржакып дулатов писал: «народ избивался, лишался сна и покоя».
23 августа 1916 г. секретным приказом генерал- губернатора а. куропаткина были освобождены от набора должностные лица волостных, сельских и аульных ; нижние полицейские чины из коренного населения; имамы, муллы и мударисы; счетоводы и бухгалтеры в учреждениях мелкого кредита; "туземцы”, занимающие должности в правительственных учреждениях, пользующиеся правами дворян и потомственных почетных граждан, а также лично пользующиеся такими правами. казахстан в годы первой мировой войны (1914— 1918 xix век в казахстана характеризуется (ч’о полным переходом в подданство россии. в начале xx в. край стал сырьевой базой и рынком сбыта для российской , составной частью общероссийского хозяйственного комплекса.
Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат
У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя
Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.
Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.
Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.
Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.
Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.
З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).