1. Расскажите, чему учили детей в школах Древней Греции. Чем определялся выбор учебных дисциплин? Покажите на примере Афин и Спарты. В 7 лет мальчиков отдавали педагогам. Педагог переводится как «сопровождающий ребёнка». Это были рабы. Педагоги водили детей в школу, занимались воспитанием. Школы были платными. Для учения письму использовались деревянные таблички, покрытые воском. На них выдавливали буквы заострённой палочкой. Более глубокие знания могли получить только богатые греки. В школах читали знаменитые произведения литературы, часто заучивали их наизусть. В школах Древней Греции изучались грамота, арифметика, музыка, пение, рисование. Помимо обычных школ, с 12 лет мальчики учились в палестрах. В палестрах занимались гимнастикой, спортом (борьбой, бегом, метанием диска и копья, плаванием), военной подготовкой, правилам поведения. Воспитание девочек заключалось в том, что девочки не посещали школы и палестры, их воспитывали дома, с 7 лет девочек учили читать и писать, ткать, прясть, быть хорошими хозяйками. 2. Все ли дети могли учиться в древнегреческой школе? Поясните, от чего это зависело. Обучению детей в Древней Греции уделялось большое внимание. Это связано с тем, что греки стремились воспитать детей не только здоровыми физически, но и интеллектуально развитыми. Учебные заведения Древней Греции были частными. Обучение могли себе позволить состоятельные свободные граждане, бесплатное обучение было предусмотрено для тех, чьи отцы пали на поле боя. Образование включало в себя формирование у ребенка фундамента знаний об окружающем мире, культуре, истории, основные навыки грамоте т.д. Обучение предполагало не только сам процесс передачи знаний детям, но и получение конкретно установленного результата. 3. Почему многих древнегреческих учёных называют отцами тех или иных наук? Назовите их имена. Чем они заслужили титулы основателей наук? Потому, что греческая система образования начала складываться ещё в архаическую эпоху Древней Греции и своей вершины достигла в VI в. до н. э. В IV в. до н. э. в Афинах возникает и высшее образование. Это привело к появлению выдающихся ученых, давших начало многим наукам. Сократ — один из родоначальников диалектики. Платон — первая классическая форма объективного идеализма. Аристотель - основоположник научной философии, логики, учения об основных принципах бытия. Пифагор - создал таблицу умножения и теорему, носящую его имя, изучавшего свойства целых чисел и пропорций. в Демокрит, открывший существование атомов. Гераклит - его понимание красоты пронизано диалектикой. Гиппократ — основатель научной медицины, Архимед - наибольшую известность принёс Архимеду открытый им закон, согласно которому на тело в жидкости воздействует выталкивающая сила, равная весу вытесняемой воды. 4. Объясните, почему древние греки считали важнейшей наукой философию. Философия была нужна грекам для того, чтобы дать объяснение необъяснимым для них в то время вещам и явлениям. В Древней Греции было очень много философов, которые породили множество неверных и вводящих в заблуждение утверждений и мифов. Впрочем, позже начинают появляться течения пытающиеся найти оправдания другим путем, таким образом появляются естественные науки: математика, физика, астрономия, география. 5*. Выскажите суждение о том, какое значение имели школы, основанные Платоном и Аристотелем. Что в наше время означают понятия «академия», «лицей»
Відповідь:
Протягом VІ-ІІІ тисячоліть до н.е. відбувся поворот від збиральництва і примітивного полювання, до відтворюючих видів діяльності, тобто обробітку землі та розведення свійських тварин. Цей процес дістав назву – неолітична революція.
Завдяки «революції» люди не тiльки досягли помiтного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливiшi умови життя: їжа стала рiзноманiтнiшою, її добування — стабiльним, з’явилися харчовi запаси.
Рільниче хліборобство зародилося найімовірніше в Передній Азії приблизно у Х тисячолітті до н.е., звідки поширилося на Грецію, Південну та Центральну Європу, а на початку V тисячоліття з’явилось й на сучасних українських землях. Приблизно так само поширювались і стародавні хліборобські культури.
Перехiд вiд присвоюючих форм господарювання до вiдтворюючих тривав протягом багатьох столiть i мав свої особливостi в рiзних регiонах. Фахiвцi видiляють у межах України двi культурно-господарськi зони: пiвденно-захiдну (лiсостепове Правобережжя, Захiдна Волинь, Поднiстров’я, Закарпаття) та пiвнiчно-схiдну (лiсостепове Лiвобережжя, Полiсся). На Півночі та Північному Сході України в неоліті жили племена, які займались переважно мисливством та рибальством, а на Південному Заході віддавали перевагу землеробству та скотарству. Ці племена відрізнялися одне від одного за походженням, побутом, звичками та віруваннями.
Найбільшої ваги в неоліті набуло скотарство, бо зміна клімату спричинила виникнення великих степових просторів. Скотарі дедалі більше освоювали євразійські регіони, ширше застосовували колесо, приручених коней, що, звісно, означало революційні зміни у військовій справі.
Наприкінці неоліту з’явилися прикраси з міді, намиста з полірованих кісток, черепашок або коштовного каміння. На головні убори та пояси нашивали пластини з емалі вепрових ікл, розвивався орнамент.
Перехiд до землеробства i скотарства сприяв помiтним змiнам в органiзацiї суспiльного життя: зростанню ролi парної сiм’ї, розквiту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам’яних булав). Цей перехід суттєво вплинув i на світобачення людини, її духовний світ.
У період неоліту відбувся справжній демографічний вибух: населення планети виросло приблизно з 5 до 80 млн. осіб. Середня тривалість життя становила для жінок – 32,5 року, для чоловіків – 35,6.
На території нинішньої України археологами виявлено десять неолітичних культур. Аналіз життєдіяльності носіїв цих культур свідчить про ускладнення їх світосприйняття, появу нових релігійних культів, зокрема культів пов’язаних із вшануванням пращурів.
Найвідомішими пам’ятками неолітичної культури є Кам’яна Могила поблизу Мелітополя.
Значний внесок у вивчення неоліту України зробили такі відомі українські археологи, як М. Я. Рудинський, М. О. Макаренко, Н. В. Добровольський, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у цій галузі плідно працюють О. М. Титова, Н. С. Котова, М.Т. Товкайло, Г. В. Охріменко, Л. Л. Залізняк, О. О. Яневич, В. О. Манько, Д. Л. Гаскевич.
Пояснення: