Після придушення козацьких повстань (кінець XVI — перша половина XVII століття) владі Речі Посполитої здалося, що вона остаточно підкорила українців, оскільки збройні виступи на деякий час припинилися. Навіть роки від 1638 до 1648 року отримали назву «десятиріччя золотого спокою». Проте в середині XVII століття становище українського народу під владою Речі Посполитої стало особливо важким. В Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах. Тому спокій, що запанував після повстань не був довготривалим, адже наявні протиріччя залишалися невирішеними.
Національно-визвольна боротьба українців проти панування Речі Посполитої була обумовлена об'єктивними передумовами і причинами, які мали соціально-економічний, релігійний та національний характер[6][7][8].
Объяснение:
Объяснение:
Дав больше прав промышленной буржуазии, реформа оставила за бортом рабочих, которые своим хозяевам добиться доступа к власти. Более того: принятый в 1834 году Закон о бедных лишил рабочих социальных пособий: оставшиеся без средств семьи помещались в работные дома, где их семьи разделяли, а людей, включая малолетних детей, нещадно эксплуатировали.
В результате кризиса 1836 г. на улице оказались тысячи рабочих. Образованное в Лондоне «Объединение рабочих» выступило с лозунгом предоставления всеобщего избирательного права, надеясь, что в результате большинство в парламенте составят трудящиеся. Оно выработало народную хартию ,,чартер,, для подачи в парламент. Движение в поддержку хартии получило название чартизм.