У першій половині XIX ст. майже всі українські землі увійшли до складу Росії. За її межами залишалися тільки Галичина, Буковина і Закарпаття, які входили до складу Австрійської імперії
Україна в складі Росії офіційно називалася "Малоросія", окремі її частини мали свої назви. Зокрема за Лівобережною Україною утвердилась назва Гетьманщина, а південна (степова) Україна отримала назву "Новороссия".
Господарство України в досліджуваний період стало невід'ємною частиною економіки Росії. Перша половина XIX ст. і для Росії, і для України характеризується розпадом феодально-кріпосницького устрою і формуванням капіталістичних відносин. Ці процеси визначилися вже наприкінці XVIII ст., і у першій половині XIX ст. розвиваються більш інтенсивно. У середині XIX ст. феодальну систему Росії охопила глибока криза.
В першій половині XIX ст. сільське господарство залишалося головною галуззю економіки України. Розвиток сільськогосподарського виробництва відбувався в основному екстенсивним шляхом, за рахунок збільшення оброблюваних земель, перш за все південних (степових) районів. Проте і у феодальних володіннях, які продовжували існувати за рахунок жорстокої експлуатації селян, відбувалися певні зміни. Поміщики були змушені пристосовуватися до потреб ринку: спеціалізувати власне господарство, удосконалювати технічні засоби виробництва. Поміщицьке господарство все більше набувало товарного характеру.
На середину XIX ст. у поміщицьких володіннях вироблялося 90% товарного хліба. Поряд із виробництвом товарного хліба розширювались посівні площі під технічні культури, які користувались попитом з боку зростаючої промисловості. Найбільш характерним було вирощування конопель і тютюну в Полтавській та Чернігівській губерніях, льону — в Катеринославській та Херсонській, цукрових буряків - на Правобережжі та Лівобережжі.
Отже гаємо певну спеціалізацію районів на виробництві тих чи інших культур. Вирощуванням їх займались у різному обсязі як поміщицькі маєтки, так і селянські господарства. Зрозуміло, що ступінь товаризації поміщицьких і селянських господарств був різним. Найуспішніше перехід до товарного виробництва здійснювався у господарствах Південної та Правобережної України. В товарне виробництво втягувалися й державні селяни. Внаслідок особистої свободи, сплати грошового оброку вони мали більше можливостей для підприємницької діяльності.
Грошова рента, яка змінює натуральну, вже є свідченням певного ступеня розвитку торгівлі, промисловості, грошового обігу взагалі. Вона була важливим стимулятором товаризації господарства. Зростаюча роль грошей в соціально-економічному житті змушувала виробників перетворювати частину продуктів у товар, розширювати своє підприємство, шукати нові форми діяльності для задоволення зростаючих потреб у коштах. Пристосовуючись до умов товарного господарства, поміщики прагнули збільшувати виробництво хліба на продаж. Це відбувалося за рахунок скорочення надільної землі.
Аналогічні процеси товаризації сільськогосподарського виробництва галися у садівництві, городництві та тваринництві. Вони були яскравим проявом пристосування виробників до нових потреб внутрішнього ринку країни.
древневосточный мир охватывал собой обширную территорию, включавшую северо-восточную африку, переднюю азию, иранское плоскогорье, индию и китай со всеми промежуточными областями. северная граница древневосточного мира проходила приблизительно по 42° северной широты, а южная граница — приблизительно по тропику рака. таким образом, эта обширная территория тянется с севера на юг на 1 800 км. западная граница древневосточного мира проходила приблизительно через ливийскую пустыню, т. е. по 10° западной долготы (от пулкова) , восточная же граница шла по берегам тихого океана, иными словами, приблизительно по 110° восточной долготы. таким образом, протяжение этого огромного прямоугольника превышает в длину 10 тыс. км. всю эту территорию можно легко разделить на две половины. западная половина охватывает египет и переднюю азию, в то время как восточная половина обнимает индию и китай. граница между этими двумя половинами древневосточного мира проходит приблизительно по соломоновым горам, которые расположены в пустынном и малодоступном районе, перерезанном лишь немногими горными .
западные части этих двух половин, индия и египет, некоторыми общими чертами. так, и египет и индия лежат в одинаковом поясе жаркого, субтропического и тропического климата и в значительной степени отрезаны от всего остального мира, образуя довольно замкнутые и изолированные районы. египет, состоящий из долины и дельты нила, напоминает как бы оазис, затерянный в песках огромных североафриканских пустынь, отрезанный ими от остальных областей африки. дельта нила в глубокой древности была сплошь и поэтому также не могла быть связующим звеном между египтом и средиземным морем. на юге труднопроходимые нильские пороги и болотистые районы восточной африки представляли собой довольно серьёзный естественный барьер. только узкий суэцкий перешеек и русла высохших потоков (вади) соединяли египет с синайским полуостровом и с побережьем красного моря, являясь древнейшими торговыми и военными путями, которые в слабой степени связывали египет с великим азиатским материком. несмотря на огромные расстояния и на труднопроходимые районы пустынь и горных массивов, отдельные страны древнего востока были связаны между собой целой сетью древних торговых и военных путей. особенное значение в этом отношении имели великие речные магистрали: нил, евфрат, тигр, инд, ганг, янцзыцзян и хуанхэ. нил соединял отдельные части египта между собой, а весь египет в целом — с областями тропической африки, в частности с золотоносной нубией, а также с районом средиземного моря. евфрат и тигр соединяли отдельные части месопотамии между собой, а всё двуречье в целом — с районом персидского залива, а также с северной сирией, с закавказьем и с малой азией, причём по восточным притокам тигра и их долинам шли пути из месопотамии на территорию иранского плоскогорья. не меньшее значение имели и крупные реки индии и китая. установлению , политических и культурных связей между странами древнего востока особенно способствовали караванные пути. целый ряд важных торговых путей со времён глубокой древности шёл из египта через сирию в малую азию, в закавказье, в месопотамию и далее на восток, в иран, что делало сирию важнейшим центром скрещения различных торговых путей. одновременно с этим из прибрежных городов сирии и финикии открывались морские пути, связывавшие переднюю азию с дельтой нила и с островным районом эгейского моря, в частности с крупными островами кипром и критом.
Можно по русски.
Объяснение:
Помугу