Майордоми Австразія з дому Піпінідов (нащадки Піпіна Герістальського), ставши правителями об’єднаного Франкського королівства, поклали початок нової династії франкських королів, яка пізніше за ім’ям найбільшого з своїх представників – Карла Великого – отримала назву династії Каролінгів.
Представники будинку Каролінгів (Піпінідів) правили Франкським королівством з кінця VII ст. спочатку в якості майордомов при «лінивих королях», потім з 751 р. – у якості королів. Цей період в історії Франкського королівства, до його розпаду в середині IX ст., зазвичай називають каролінзький.
У правління Каролінгів у франкському суспільстві склалися основи феодального ладу. Прискорилося зростання великої земельної власності за рахунок соціального розшарування всередині громади там, де вона збереглася, розорення маси вільних селян, які, втрачаючи свої алоди, поступово перетворювалися в поземельній, а потім і особисто залежних людей. Процес цей, що почався ще за Меровінгів, в VIII-IX ст. прийняв бурхливий характер; він стимулювався прямим захопленням селянських наділів великими світськими і церковними землевласниками. І ті й інші різними , в тому числі і насильницьким привласнювали собі землі общинників. Розорення селян собствовало нескінченні внутрішні і зовнішні війни, відривали їх від господарства для виконання військової повинності також часті неврожаї і голод. Селянська земля ставала панської і найчастіше передавалася колишнім власникам селянам – у користування за оброк або панщину. Сам же селянин з вільного землевласника перетворювався в поземельно залежного в тій чи іншій мірі людини.
На початок VIII ст. у Франкському королівстві вже склалися два ворожих одна одному соціальних : перший – великі землевласники галло-римського і німецького походження, які володіли своїми землями здебільшого на правах безумовної приватної власності (аллод), другий – уже в тій чи іншій мірі залежні селяни, не мали земельної власності або зберегли її в невеликій кількості і піддавалися експлуатації з боку власників землі, на якій вони жили.
Значну частину цих залежних людей становили нащадки галло-римських рабів, колонів, вільновідпущеників, германських рабів і литів. Відмінності між названими категоріями поступово все більше згладжувалися. Але поряд з ними у франкському суспільстві, особливо на півдні, ще існували досить численні проміжні групи населення; дрібні і середні земельні власники селянського типу, частково також користувалися працею невільних. Іноді поряд з аллод вони володіли землями як дрібні вотчинники, що складали проміжний шар між феодалами і вільними селянами. У VIII – на початку IX ст. йшов процес розмивання цих проміжних шарів і формувалося більш однорідне залежне селянство. Зрушення в соціальній структурі франкського суспільства визначили політику наступника Піпіна Герістальського – майордома Карла Мартелла.
Карл Мартелл («Молот», 715-741 рр.) почав своє правління упокорення внутрішніх смут в королівстві. Розбивши повсталих проти нього феодалів Нейстрії, а потім, в союзі з арабами, – герцогів Аквітанії і володарів Провансу, Карл виступив проти вийшли з покори німецьких зарейнських племен саксів, фризів, аламанів, баварів – і знову обклав їх даниною. У 732 р., у вирішальній битві при Пуатьє, Карл Мартелл завдав поразки арабам, які, завоювавши на початку VIII ст. Іспанію вторглися в 720 р. в Південну Галлію, погрожуючи Франкскому королівству. Велику роль в боротьбі з арабами зіграло незадовго до цього створене франкское феодальне кінне військо. Перемога франків при Пуатьє поклала межу подальшому просуванню арабів у Європі. В руках арабів тепер залишилася лише невелика частина Південної Галлії – Септіманія.
