Гуситські війни - серія конфліктів в 15 столітті, викликаних повстанням гуситів в Богемії і Моравії.
Це була релігійна боротьба між гуситами і римсько-католицькою церквою, національна боротьба між чехами і німцями і соціальна боротьба між класами поміщиків і селян. Після смерті (1419) Венцеслава IV Богемського гусити в Богемії і Моравії взялися за зброю, щоб не дати його брату - їх заклятому ворогові, імператору Сигізмунду - вступити в його спадкоємність. Джон Жижка воєначальник гуситів вигнав Сигізмунда в 1420 році і знову розгромив його в Кутній Горі в 1422 році.
З 1419 по 1436 рік Богемія не мала дійсного короля, хоча литовський Вітовт був обраний (1421 рік) антікінгом і послав свого племінника Сигізмунда Корибута в Богемія як його вікарій. Корюбут взяв корону у 1424 році і тримав її до 1427 року.
Після смерті Жижки (1424 роки) поділ між радикальними і помірними партіями гуситів - таборитами і утраквістамі - розширилося.
Табор, Прокопій Великий змінив Жижку як воєначальника гуситів. У 1425-26 рр. Гуситська армія вторглася в Сілезію і Саксонію, а в 1429-30 рр. Об'єднані гуситські сили проникли в Франконії.
Кілька хрестових походів проти гуситів були повністю розгромлені чехами, чия військова організація і тактика були набагато вище, ніж у їхніх супротивників.
Отже, причини гуситських воєн можна звести до наступних пунктів:
• Чеські дворяни направили протест собору в Констанці
• У гуситів з'явилося бажання позбутися від німецького панування
• Відкрите непокору селян своїм феодалам
• З'явилися народні проповідники, які трактували ідеї Гуса так, як бачили, а бачили вони його ідеї радикально
Решающее значение для оформления социальной структуры римского общества имела центуриатная реформа Сервия Туллия, которая уничтожила юридические различия между патрициями и плебеями, хотя практически политическая власть сохранялась у патрициев. Это обстоятельство служило причиной продолжения сословно-классовой борьбы. В результате этой борьбы падает долговое рабство. Его падению развитие привозного, классического рабовладения и противоречие между рабами и рабовладельцами становится главным противоречием римского общества.
Таким образом, в период перехода от родового строя к рабовладельческому в древнейшем Риме с VIII века до н. э. по III век до н. э. происходит складывание и окончательное оформление социальной структуры древнего Рима.