Август в конце своего правления испытал определенные сложности, связанные со стабильностью в провинциях и на границах. В 6–9 годов н. э. прогремело Иллирийское восстание, которое произвело столь мощное впечатление, что сам Август в сенате публично заявил о необходимости принятия мер – в противном случае, мол, противник будет у ворот Рима через десять дней.
Он в общем не был большим полководцем, тем более что перед ним стояла куда более важная задача : управлять тем, что уже было приобретено
Вигнавши останнього царя римляни проголосили, що відтепер управління Римом стає «суспільною справою». Так, у 509 р. до н. е. в Римі було утворено республіку. Найвищим органом управління республіки були народні збори, у яких приймали рішення про найважливіші справи держави, наприклад: обрання на керівні посади ухвалення законів.
Після створення республіки всі виборні посад. З них обирали двох консулів терміном на один р. Консул - найвища державна посада в Римі. Під час воєн один з консулів перебував у Римі, інший - керував військом. Консули скликали народні збори й засідання сенату. Короткий термін їхнього перебування на посаді, а також одночасне правління двох осіб мало запобігти тиранії.
Римська республіка складалася з провінцій - областей (округів). Тріумф - урочистий в’їзд і хода Римом полководця та армії. Менш урочистий б пошанування - овація.
Несмотря на то, что в Риме формально сохранялись республиканские институты, такие, как Сенат и должность принцепса (первого гражданина), Октавиан Август сосредоточил всю власть над страной в своих руках и прикрепил её к званию императора. В республиканском Риме звание императора было почетным воинским званием для полководцев; Октавиан же сделал его титулом главы государства. Так Рим стал империей, а Октавиан - первым правящим императором. Началась эпоха принципата, при которой Рим был де-юре всё ещё республикой, но де-факто уже монархией.
Объяснение: