Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами.
Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни.
Водночас у Москві були готові надати до Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення великих військових з'єднань на московсько-український кордон. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни знесиляться, а також остерігалися полум’я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі.
Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії.
Переяславська рада у 1654 році лише започаткувала оформлення московко-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити переговори.
Але лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою - тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.
В 18 веке, а точнее с эпохи царствования Петра 1 в России очень много, что изменилось, в первую очередь это связано с тем, что Петр "прорубил окно в Европу" и русские люди, а скорее знатная его часть увидела образ жизни европейцев и их склад и быт. В 17 веке, всего этого не было и научный, культурный и нравственные процессы стояли на месте, обусловленно это тем, что Нашествие татары-мангол дало о себе знать и загубило культуру Киевской Руси на пике её зарождения, Смутное время. Правда не могу сказать о Культурном наследии Ивана Грозного, но культурный и бытовой склад начал подъём при Петре 1, а именно в 18 столетии. Чем смогла, тем
Но есть и другой пример, где гораздо более радикально решена проблема демократизации политического процесса в исламской цивилизации,— современная Турция. В этой стране благодаря радикальным реформам легендарного Мустафы Кемаля создана светская республика. Это еще один яркий пример того, как динамично развивается мусульманское сознание в современном мире. Турецкий народ, никогда не идентифицировавший себя по национальному признаку — только по религиозному, народ с яркой имперской доминантой сумел создать современное национальное государство.
Від кінця 1648 р. між Гетьманщиною та Московською державою розпочався постійний обмін посольствами.
Гетьманський уряд непокоїла можливість налагодження відносин Московії з Річчю Посполитою. Адже їх пов'язував Полянівський мирний договір 1634 р., якого цар не наважувався порушувати, аби не давати польському урядові приводу до нової війни.
Водночас у Москві були готові надати до Речі Посполитій, свідченням чого стало переведення великих військових з'єднань на московсько-український кордон. У Москві чекали, поки обидві сторони українсько-польської війни знесиляться, а також остерігалися полум’я козацького повстання, що могло перекинутися на московські землі.
Аби підштовхнути царський уряд до союзу з Військом Запорозьким, Хмельницький у червні 1653 р. дав зрозуміти цареві: якщо той і надалі зволікатиме з розв’язанням українського питання, то Україна укладе союз з Туреччиною. До того ж гетьман наголосив на вельми неприємних наслідках такого союзу для Московії.
Переяславська рада у 1654 році лише започаткувала оформлення московко-українських відносин, бо ніяких письмових угод у Переяславі укладено не було. Все мали вирішити переговори.
Але лише міщани загалом порозумілися з московським урядом, козацтво разом з українською православною шляхтою - тільки частково, а православне духівництво відмовилося від незаконних вимог Москви.