священики та ченці
Объяснение:
„Ті, що моляться". Після того, як у 313 р. імператор Костянтин дозволив відкрито сповідувати християнство ця релігія швидко поширилась на захід та Сход імперії. За півтора століть у християнстві було розроблено основні положення (догмати) і створена чітка організація віруючих - церква. Церква займала надзвичайно важливе місце у середньовічному суспільстві. Майже у кожному селі був зведений храм, у якому священик правив службу. Кілька сіл складали прихід, а приходи об'єднувались у області. Великими областями управляли єпископи та архієпископи. Очолював Західну церкву римський єпископ - папа.Папа, єпископ, чернець
Вважалось, що церковники керують духовним життям людей й називались духовенством. Решта людей були мирянами. Духовенство поділялось на біле і чорне. Біле несло службу серед мирян. Чорне духовенство (ченці, монахи) бажали присвятити своє життя виключно служінню Богові. Вони усамітнювались в незаселених місцях - пустелях, лісах, горах. Громади ченців називались монастирями. Вступаючи до монастиря, чернець давав обіцянку дотримуватись статуту - правил монастирського життя. На Заході перший статут склав Св. Бенедикт (VI ст.). „Молись і трудись", - так коротко можна передати суть його правил. Чернець не мав сім'ї, а також особистого майна. На чолі монастиря стояв абат (з грецької - батько).
2.раритет либо оригинал
3. Свята́я инквизи́ция (лат. Inquisitio Haereticae Pravitatis Sanctum Officium, «Святой отдел расследований еретической греховности») — общее название ряда учреждений Католической церкви, предназначенных для борьбы с ересью.
Индульге́нция (лат. indulgentia от лат. indulgeo, в долгу, «терпеть, позволять») — в католической церкви освобождение от временного наказания (кары) за грехи[1], в которых грешник уже покаялся и вина за которые уже прощена в таинстве исповеди, в частности разрешение от наложенной Церковью епитимьи[2].
В эпоху Возрождения получило распространение ошибочное понимание индульгенции как отпущения грехов за деньги, причем независимо от таинства исповеди. В 1567 году папа Пий V полностью запретил предоставление индульгенции за деньги и иные пожертвования[2][3]. Согласно католическому богословию, отпущение временной кары католики получают через действие Католической церкви из сокровищницы заслуг Христа и святых[4]. Индульгенция может быть частичной или полной, в зависимости от того, освобождает ли она частично или полностью от временной кары за грехи[4]. Каждый католик может получать индульгенции как для себя, так и за умерших[4].