Українці (протягом ХІХ ст. послуговувалися етнонімами «руські», «русини»,
«малороси») були автохтонним населенням переважної частини сучасної України. Ареал їхнього розселення, змінюючись у різні історичні епохи відповідно
до політичних обставин, загалом охоплював величезну територію від Сяну до Дону.
Реформи другої половини ХІХ ст. окреслили якісно нові обставини буття
штетлу, зробивши декілька помітних проломів у кількасотлітньому мурі традиційної єврейської громади, відкривши її зовнішнім впливам і розширивши межі
щоденних контактів з оточуючими (поки що також традиційними за змістом
свого життя) етнічними громадами. Найбільшу з них пробив закон про загальну
військову повинність (1874 р.). Офіційне скасування кагалів, монополізація державою судових і фіскальних функцій пришвидшили розмивання традиційного
сере до вища штетлу.
У 1872 р., за указом 1866 р. про скасування магістратів і ратуш, утратили свої
адміністративні привілеї й ніжинські греки. І нарешті, в 1874 р. запровадили загальний військовий обов’язок. Таким чином, ліквідацію громадянських привілеїв
колоністів було завершено.
Протягом 1860–1870-х років конфігурація місцевої гілки влади зазнала докорінних змін. Принципово новими органами влади стали земства, які успадкували
функції казенної палати, приказу громадської опіки, будівельної, народного продовольства, шляхової комісій, особливого присутствія по земських повинностях.
Міським думам повністю передали комунальне господарство. Нові органи місцевого самоврядування діяли як на станових принципах (зі збереженням привілеїв дворянства), так і на нових для імперії принципах виборності, розподілу
розпорядчих і виконавчих повноважень, колегіальності, самоврядування. Земська
реформа на Правобережній Україні запроваджувалась із запізненням і частково,
Міське положення (1870 р.) вводилося тільки в Києві законом від 29 квітня 1875 р.
Воно поширювалося в кожному місті з індивідуального дозволу міністерства
внутрішніх справ. Земське положення 1864 р. на Правобережжі набуло чинності
в 1911 р. У ході Великих реформ зросла вага виборної служби. Положення про
місцеве врядування збільшило коло учасників виборчого процесу. Положення
1890 р. скасувало виборчий принцип для управи, що відображало прагнення
державної машини цілковито підпорядкувати собі діяльність земств.
Реформування 1860–1870-х років стало висхідною точкою руйнування етнічної гомогенності колишніх колоністських округів. Протягом декількох десятиріч
Південна Україна з малоосвоєної околиці Російської імперії перетворилася на
район бурхливого промислового й аграрного розвитку*. Розбудова залізничної
мережі, що зв’язала південноукраїнські порти з хліборобними губерніями, значні
іноземні капіталовкладення в Донбас і Криворіжжя започаткували епоху трудових міграцій, яка змінила етнічне обличчя низки регіонів до невпізнанності. В другій
половині ХІХ ст. російська мова перетворюється на мову міжетнічного спілкування в Україні, жодна з мов не спроможна була конкурувати з нею, оскільки
остання була мовою державних структур, земських навчальних закладів, науки,
преси й високої культури. Мови етнічних громад витіснялися на периферію
побутового вжитку. За культурами етнічних громад міцно закріплюється тавро
меншовартості. Низка етнічних громад втратили націо нальну писемність (так було, зокрема, з маріупольськими греками). Деякі народи існували, не маючи
писемної традиції (молдавани, гагаузи, цигани тощо). Потужний тиск російської культури пришвидшив розмивання нечисельних міських громад. Швидко
русифікуються ніжинські, полтавські греки, надзвичайно складно було зберігати
Ужасное разрушительное влияние на экономику Англии оказала Вторая мировая война. Главным ее результатом было попадание страны в зависимость от Соединенных Штатов.
В августе 1945 г. Соединенные Штаты без предварительного уведомления прекратили поставки по ленд-лизу. Англия должна была впредь оплачивать наличными все, что она приобретала в США. Американские правящие круги решили воспользоваться затруднениями Англии, чтобы получить от нее определенные уступки.
Англия испытывала нехватку долларов для оплаты возросшего импорта из стран долларовой валюты. Кризис английского платежного баланса стал хроническим. Главной его причиной были большие военные расходы за границей. Коммунистическая партия предложила правительству преодолеть кризис платежного баланса путем сокращения военных расходов и расширения торговли с СССР и европейскими социалистическими странами. Но лейбористы решили выйти из создавшихся трудностей с американских кредитов.
В декабре 1945 г. было заключено финансовое соглашение, по которому США предоставили Англии заем в сумме 4400 млн. долларов. За вычетом 650 млн. долларов в качестве возмещения за поставки по ленд-лизу Англия получила кредит на сумму 3750 млн. долларов. Она могла его использовать в течение пяти лет, с 1946 по 1951 г. Погашение займа начиналось по истечении шестилетнего срока из расчета 2% годовых и должно было продолжаться в течение 50 лет. Получая заем, Англия обязалась восстановить свободный обмен фунта на доллар и снизить преференциальные тарифы. Эти обязательства были серьезной уступкой Соединенным Штатам. Многие англичане считали, что их выполнение подорвет национальную экономику и ослабит британские позиции в колониях.
Надежды правительства Эттли на покрытие дефицита платежного баланса в течение пяти лет с американского займа оказались тщетными. В 1946 г. в США был отменен контроль над ценами. Экспортные товары подорожали, и Англия израсходовала полученный заем за один год. Тем не менее в июле 1947 г. английское правительство ввело свободный обмен фунта на доллар. Экспортеры потребовали расчетов в долларах, но Англия не в состоянии была удовлетворить их претензии. Через месяц английское правительство отказалось от свободного обмена валюты. Страна переживала острый финансовый кризис. Правительство сократило импорт. Уменьшение ввоза продовольствия нанесло удар по жизненному уровню трудящихся.
Во время экономического кризиса 1949 г. США сократили импорт из стран стерлинговой зоны, что привело к резкому уменьшению золотых и валютных резервов в Англии. Опасаясь дальнейшей утечки валюты и золота, лейбористское правительство провело в сентябре 1949 г. девальвацию фунта стерлингов на 30,5%. Девальвация фунта ослабила его значение как международной валюты и укрепило положение доллара. Это привело к росту цен и другим инфляционным явлениям.
В таких условиях происходило послевоенное восстановление экономики страны. Общий индекс промышленного производства в 1950 г. был выше довоенного на 25%. Но этот рост происходил главным образом за счет новых отраслей промышленности — автомобильной, химической и других, старые же отрасли продолжали хиреть: производство хлопчатобумажных тканей, например, в 1950 г. было на 43% ниже довоенного.
С большим напряжением и позже, чем в других странах, удалось несколько поднять уровень потребления. Долгое время продолжала применяться система рационирования продуктов и товаров первой необходимости, принятая во время войны, причем норма выдачи их и качество были ниже, чем в годы войны.
Доля США в мировом экспорте росла (в 1948 г. она достигла 23%), доля Англии все уменьшалась (в 1949 г. она составляла 11,7%). Английские капиталовложения за границей, несмотря на предпринятые в послевоенные годы усилия для их восстановления, уменьшились на 13%. Особенно сильным был натиск американского капитала в английских доминионах. В Канаде американские инвестиции выросли, в то время как английские уменьшились. В 1949—1950 гг. не менее 70% канадского импорта поступало из США и только 12%— из Великобритании; канадский экспорт в США и Англию составлял соответственно 58 и 20%. Росли капиталовложения США в Австралии, Индий, Южно-Африканском Союзе.
Перед советским государством стояли проблемы финансовой стабилизации, а, значит, дефляции и достижения сбалансированного государственного бюджета. Стратегия государства, нацеленная на выживание в условиях кредитной блокады, определила первенство СССР в составлении балансов производства и распределении продуктов. Новая экономическая политика предполагала государственное регулирование смешанной экономики с использованием плановых и рыночных механизмов. В основе НЭПа лежали идеи работ В. И. Ленина, дискуссий о теории воспроизводства и денег, принципах ценообразования, финансов и кредита. НЭП позволил быстро восстановить народное хозяйство, разрушенное Первой мировой и Гражданской войнами.
Відповідь:
Українці (протягом ХІХ ст. послуговувалися етнонімами «руські», «русини»,
«малороси») були автохтонним населенням переважної частини сучасної України. Ареал їхнього розселення, змінюючись у різні історичні епохи відповідно
до політичних обставин, загалом охоплював величезну територію від Сяну до Дону.
Реформи другої половини ХІХ ст. окреслили якісно нові обставини буття
штетлу, зробивши декілька помітних проломів у кількасотлітньому мурі традиційної єврейської громади, відкривши її зовнішнім впливам і розширивши межі
щоденних контактів з оточуючими (поки що також традиційними за змістом
свого життя) етнічними громадами. Найбільшу з них пробив закон про загальну
військову повинність (1874 р.). Офіційне скасування кагалів, монополізація державою судових і фіскальних функцій пришвидшили розмивання традиційного
сере до вища штетлу.
У 1872 р., за указом 1866 р. про скасування магістратів і ратуш, утратили свої
адміністративні привілеї й ніжинські греки. І нарешті, в 1874 р. запровадили загальний військовий обов’язок. Таким чином, ліквідацію громадянських привілеїв
колоністів було завершено.
Протягом 1860–1870-х років конфігурація місцевої гілки влади зазнала докорінних змін. Принципово новими органами влади стали земства, які успадкували
функції казенної палати, приказу громадської опіки, будівельної, народного продовольства, шляхової комісій, особливого присутствія по земських повинностях.
Міським думам повністю передали комунальне господарство. Нові органи місцевого самоврядування діяли як на станових принципах (зі збереженням привілеїв дворянства), так і на нових для імперії принципах виборності, розподілу
розпорядчих і виконавчих повноважень, колегіальності, самоврядування. Земська
реформа на Правобережній Україні запроваджувалась із запізненням і частково,
Міське положення (1870 р.) вводилося тільки в Києві законом від 29 квітня 1875 р.
Воно поширювалося в кожному місті з індивідуального дозволу міністерства
внутрішніх справ. Земське положення 1864 р. на Правобережжі набуло чинності
в 1911 р. У ході Великих реформ зросла вага виборної служби. Положення про
місцеве врядування збільшило коло учасників виборчого процесу. Положення
1890 р. скасувало виборчий принцип для управи, що відображало прагнення
державної машини цілковито підпорядкувати собі діяльність земств.
Реформування 1860–1870-х років стало висхідною точкою руйнування етнічної гомогенності колишніх колоністських округів. Протягом декількох десятиріч
Південна Україна з малоосвоєної околиці Російської імперії перетворилася на
район бурхливого промислового й аграрного розвитку*. Розбудова залізничної
мережі, що зв’язала південноукраїнські порти з хліборобними губерніями, значні
іноземні капіталовкладення в Донбас і Криворіжжя започаткували епоху трудових міграцій, яка змінила етнічне обличчя низки регіонів до невпізнанності. В другій
половині ХІХ ст. російська мова перетворюється на мову міжетнічного спілкування в Україні, жодна з мов не спроможна була конкурувати з нею, оскільки
остання була мовою державних структур, земських навчальних закладів, науки,
преси й високої культури. Мови етнічних громад витіснялися на периферію
побутового вжитку. За культурами етнічних громад міцно закріплюється тавро
меншовартості. Низка етнічних громад втратили націо нальну писемність (так було, зокрема, з маріупольськими греками). Деякі народи існували, не маючи
писемної традиції (молдавани, гагаузи, цигани тощо). Потужний тиск російської культури пришвидшив розмивання нечисельних міських громад. Швидко
русифікуються ніжинські, полтавські греки, надзвичайно складно було зберігати
націо нальні традиції одеським та київським.