Цехи. Для міського ремесла України тривалий час була характерна цехова організація - об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки - цехи. Поява цехів в Україні пов'язана із поширенням тут магдебурзького права. Певна річ, мало місце і запозичення елементів цехової організації в Західній Європі.
Наявність цехів в українських містах вперши документально засвідчено у кінці XIV ст. Саме у цей час було даровано цехові права ремісничим об'єднанням Львова та Перемишля. Перша половина XVI ст. ознаменувалася створенням цехових організацій в більшості великих міст України. У першій половині XVII ст. кількість цехів у Львові досягла вже ЗО, вони об'єднували більше 500 майстрів 133 спеціальностей.
У тих містах, де ремесло було менше розвинутим, існували цехи споріднених і навіть неспоріднених спеціальностей. Іноді, коли місто було невеликим, тут існував всього один цех, що об'єднував усіх ремісників. Крім цехового, в українських містах існувало й позацехове ремесло.
Мануфактури. Початок мануфактурного періоду промисловості в Україні датується по-різному. Початкові форми мануфактури, на думку більшості істориків, виникли ще в першій половині XVI ст. Основою появи мануфактур були селянські та міські промисли і ремесла. Саме сільські та міські промисли, де не було цехових обмежень, виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці.
Технічною передумовою для створення мануфактур було широке використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного виробництва до великого механізованого. Водяні млини механізували виробничі процеси не лише у борошномельній галузі промисловості, а й використовувались у текстильній, деревообробній, металообробній та інших галузях.
Найкраще розвивалися борошномельні мануфактури, яким служили не лише водяні, а й вітряні млини. У 1640 р., в маєтках Яреми Вишневецького було 476 млинів. У Гетьманській державі на будівництво та використання млинів видавалися спеціальні універсали, а їхніми власниками чи орендарями були шляхта. старшина, козаки та селяни.
Успішно розвивалося ґуральництво, броварництво та медоваріння, які мали добру сировинну базу в Україні і приносили великі прибутки своїм власникам. Ґуральні та пивоварні були в кожному фільварку, маєтку, в кожному селі України.
Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого була рудня. Рудні складалися з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні. В кінці XVIII ст. з'явилися перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли чавун, а потім сталь.
У першій половині XVI ст. в Україні почали виробляти папір. Найбільше папірень було у Східній Галичині, основним центром українського паперового виробництва вона залишалася впродовж XVII - XVIII ст. Папірні були в основному власністю поміщиків, монастирів і козацької старшини. У XVI ст. здобутки у паперовій промисловості України дозволили відкрити добу книгодрукування, яке також здійснювалося у друкарнях мануфактурного типу.
У Слобідській та Лівобережній Україні успішно розвивалося селітряне виробництво, зосереджене в басейнах рік Псла, Ворскли, Орелі, нижнього Дніпра та Бугу, в районі Чугуєва та Путивля. Ще до Хмельниччини в Україні існувало 20 селітроварень, які були монополією держави. Наприкінці XVIII ст. лише на Слобожанщині було 500 селітряних мануфактур.
В Україні у ХVІ - XVIII ст. існувало багато інших видів мануфактур. Серед них успішно розвивалися гути (виробництво скла), буди (виробництво поташу), солеварні, пороховні. До мануфактур належали підприємства з виробництва гармат і дзвонів, карбування монет,
Мануфактури являли собою відносно великі підприємства, на яких частково застосовувалася механізована праця, хоча ручна праця все ж домінувала. На мануфактурах існував поділ праці, використовувалася наймана праця. Мануфактурне виробництво було в основному товарним і ринковим. З виникненням мануфактур укрупнювалося виробництво.
У другій половині XVIII ст. в Україні було майже 40 централізованих мануфактур, які виникли в текстильній галузі і які можна вважати зародками великого капіталістичного виробництва, їх виникнення було тісно пов'язане з військово-господарськими потребами держави. Подібні мануфактури з'явилися в інших галузях промисловості. В цілому, XVIII ст. - період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.
Вооруженные силы фашистской Германии перед нападением на Советский Союз насчитывали 8,5 млн чел. В сухопутных войсках (5,2 млн чел.) имелось 179 пехотных и кавалерийских, 35 моторизованных и танковых дивизий и 7 бригад. Из них были развернуты против СССР 119 пехотных и кавалерийских (66,5%), 33 моторизованных и танковых (94,3%) дивизий и две бригады (см. табл. 157). Кроме того у границ Советского Союза приводились в боевую готовность 29 дивизий и 16 бригад союзников Германии — Финляндни. Венгрии и Румынии. Всего в восточной группировке войск фашистской Германии и ее союзников насчитывалось 5,5 млн. человек, 47,2 тыс. орудий и минометов, 4,3 тыс. танков и около 5 тыс. боевых самолетов. На вооружении вермахта находились также трофейные танки Чехословакии и Франции. В Советских Вооруженных силах к началу войны имелось 303 дивизии и 22 бригады, из которых в западных военных округах (ЛенВО, ПрибОВО, ЗапОВО, КОВО, ОдВО) размещались 166 дивизий и 9 бригад. В них насчитывалось 2,9 млн человек, 32,9 тыс. орудий и минометов (без 50-миллиметровых, 14,2 тыс. танков, 9,2 тыс. боевых самолетов. Это немногим более половины всего боевого и численного состава Красной Армии и Военно-Морского Флота. А всего к июню 1941 г. в армии и на флоте в наличии было — 4,8 млн. чел. личного состава , 76,5 тыс. орудий и минометов (без 50-миллиметровых минометов), 22,6 тыс. танков, около 20 тыс. Самолетов . Кроме того в формированиях других ведомств, состоявших на довольствии в НКО, находилось 74 944 чел.; находилось в войсках (силах) на “Больших учебных сборах” — 805 264 военнобязанных, которые были включены в списочную численность войск (сил) с объявлением мобилизации. Важнейшей составной частью бое являются количество и качество вооружения и военной техники. Ударные и маневренные возможности войск, разнообразие и эффективность применяемых ими боевых действий обуславливаются уровнем их технической оснащенности. Перед нападением на СССР после кампаний в Западной Европе и Польше на оснащении германского вермахта были оставлены образцы вооружения и техники, показавшие наилучшую эффективность в боевых действиях, проведена модернизация ряда выпускавшихся видов вооружения, вся техника отремонтирована и ее ресурс доведен до необходимого уровня к успешному применению в войне. В Советском Союзе при подготовке Красной Армии к защите от возможного нападения извне также уделялось большое внимание ее техническому оснащению. Однако качественное состояние ее вооружения уступало германскому. В Советских Вооруженных Силах, в том числе и в западных военных округах, армиях резерва Главного командования, выдвигавшихся к западным границам, находилось большое количество вооружения и военной техники устаревших образцов или с недостаточно высокими тактико-техническими характеристиками, нуждавшихся в капитальном и среднем ремонте. Объясняется это тем, что начавшееся в конце 20-х и начале 30-х годов XX в. развитие индустриальной и научно-технической базы страны не позволяло сразу конструировать и производить наиболее качественные образцы вооружения. За 10-12 лет до войны в СССР было выпущено большое количество оружия и боевой техники, которые быстро устаревали, отставали от требований времени. Их нужно было снимать с оснащения армии и заменять новыми. Однако оборонные отрасли не справлялись с этим. В то же время происходило увеличение количества танковых, артиллерийских, авиационных формирований, особенно после 1939 г. с переходом на комплектование армии по закону о всеобщей воинской обязанности и в условиях нарастания угрозы войны. Устаревшие образцы боевой техники оставались в вооруженных силах и направлялись на оснащение новых формирований.
Таблица 112. Боевой и численный состав вооруженных сил Германии, ее союзников и СССР перед началом Великой Отечественной войны
1) С детства Павел оставленный своей матерью на мамок и нянек, рос без родительской теплоты.разговоры за спиной о том, что он не сын императора Петра 3 огорчали наследника престола. Фавориты Екатерины игнорировали его и относились к нему с презрением,Фворит его матери, Платон Зубов в последствии и стал его убийцей. Ударом фунтовой табакерки он добил полузадушенного императора. Одинокий,очень подозрительный, он понимал, что его противники очень сильны Он ввел в армию прусские порядки, Это возмутило генералов его матери и они ушли в отставку. Так будучи в своей стране,став императором был брошен всеми.поэтому не вызывает удивление противоречивость его характера. 2) Период правления Павла не отличился ничем положительным,т.к своими реформами он только усугублял положение дворян.например, финансовая реформа,были уничтожены все бумажные деньги и введены серебрянные монеты,это вызвало негативные эмоции.Также указ о техдневной барщине,указ о престолонаследии.Все это вызвало массовое недовольство дворян и помещиков,из-за этого Павла заставили отречься от престола и убили. 3)В основном дворян. 4) Непоследовательность внешней. как, впрочем, и внутренней политики Павла I, объясняется прежде всего личностью самого императора - в своей деятельности он руководствовался в первую очередь чувством, чем идеей. Кроме того, не было чёткого понимания внешнеполитических задач России - кто ей нужнее - Франция, Англия, Австрия или Пруссия. 5) Скорее всего ни то и ни другое. Франция в это время стремилась к мировому господству, и Россия (Павел) , опасаясь нападения Франции, участвует в нескольких антифранцузских коалициях. Однако недобросовестное выполнение союзниками своих обязательств приводит к распаду коалиции и в 1800 г. Павел заключает мир с Францией против Англии.
Відповідь:
Цехи. Для міського ремесла України тривалий час була характерна цехова організація - об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки - цехи. Поява цехів в Україні пов'язана із поширенням тут магдебурзького права. Певна річ, мало місце і запозичення елементів цехової організації в Західній Європі.
Наявність цехів в українських містах вперши документально засвідчено у кінці XIV ст. Саме у цей час було даровано цехові права ремісничим об'єднанням Львова та Перемишля. Перша половина XVI ст. ознаменувалася створенням цехових організацій в більшості великих міст України. У першій половині XVII ст. кількість цехів у Львові досягла вже ЗО, вони об'єднували більше 500 майстрів 133 спеціальностей.
У тих містах, де ремесло було менше розвинутим, існували цехи споріднених і навіть неспоріднених спеціальностей. Іноді, коли місто було невеликим, тут існував всього один цех, що об'єднував усіх ремісників. Крім цехового, в українських містах існувало й позацехове ремесло.
Мануфактури. Початок мануфактурного періоду промисловості в Україні датується по-різному. Початкові форми мануфактури, на думку більшості істориків, виникли ще в першій половині XVI ст. Основою появи мануфактур були селянські та міські промисли і ремесла. Саме сільські та міські промисли, де не було цехових обмежень, виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації виробництва і праці.
Технічною передумовою для створення мануфактур було широке використання водяного колеса, що забезпечувало перехід від дрібного ручного виробництва до великого механізованого. Водяні млини механізували виробничі процеси не лише у борошномельній галузі промисловості, а й використовувались у текстильній, деревообробній, металообробній та інших галузях.
Найкраще розвивалися борошномельні мануфактури, яким служили не лише водяні, а й вітряні млини. У 1640 р., в маєтках Яреми Вишневецького було 476 млинів. У Гетьманській державі на будівництво та використання млинів видавалися спеціальні універсали, а їхніми власниками чи орендарями були шляхта. старшина, козаки та селяни.
Успішно розвивалося ґуральництво, броварництво та медоваріння, які мали добру сировинну базу в Україні і приносили великі прибутки своїм власникам. Ґуральні та пивоварні були в кожному фільварку, маєтку, в кожному селі України.
Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого була рудня. Рудні складалися з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні. В кінці XVIII ст. з'явилися перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли чавун, а потім сталь.
У першій половині XVI ст. в Україні почали виробляти папір. Найбільше папірень було у Східній Галичині, основним центром українського паперового виробництва вона залишалася впродовж XVII - XVIII ст. Папірні були в основному власністю поміщиків, монастирів і козацької старшини. У XVI ст. здобутки у паперовій промисловості України дозволили відкрити добу книгодрукування, яке також здійснювалося у друкарнях мануфактурного типу.
У Слобідській та Лівобережній Україні успішно розвивалося селітряне виробництво, зосереджене в басейнах рік Псла, Ворскли, Орелі, нижнього Дніпра та Бугу, в районі Чугуєва та Путивля. Ще до Хмельниччини в Україні існувало 20 селітроварень, які були монополією держави. Наприкінці XVIII ст. лише на Слобожанщині було 500 селітряних мануфактур.
В Україні у ХVІ - XVIII ст. існувало багато інших видів мануфактур. Серед них успішно розвивалися гути (виробництво скла), буди (виробництво поташу), солеварні, пороховні. До мануфактур належали підприємства з виробництва гармат і дзвонів, карбування монет,
Мануфактури являли собою відносно великі підприємства, на яких частково застосовувалася механізована праця, хоча ручна праця все ж домінувала. На мануфактурах існував поділ праці, використовувалася наймана праця. Мануфактурне виробництво було в основному товарним і ринковим. З виникненням мануфактур укрупнювалося виробництво.
У другій половині XVIII ст. в Україні було майже 40 централізованих мануфактур, які виникли в текстильній галузі і які можна вважати зародками великого капіталістичного виробництва, їх виникнення було тісно пов'язане з військово-господарськими потребами держави. Подібні мануфактури з'явилися в інших галузях промисловості. В цілому, XVIII ст. - період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.
Пояснення: