оборона севастополя 1854—1855 годов — 349-дневная оборона войсками севастополя (главной базы черноморского флота) в крымской войне. эту оборону называют также «первой обороной севастополя», в отличие от обороны города в 1941—1942 годов.
оборона севастополя
основной конфликт: крымская война
malakhov2.jpg
оборона севастополя (франц рубо)
дата
5 (17) октября 1854 — 28 августа (9 сентября) 1855 (союзные войска вступили в город только 30 августа (11 сентября), через два дня после оставления его )
место
севастополь (российская империя)
итог
победа союзников.
противники
российская империя российская империя
великобритания британская империя
франция французская империя
османская империя османская империя
flag of italy (1861–1946).svg сардинское королевство
командующие
андреевский флаг корнилов в.а. †
андреевский флаг истомин в.и. †
андреевский флаг нахимов п.с. †
российская империя тотлебен э.и.
российская империя горчаков м.д.
франция франсуа канробер
франция жан-жак пелисье
франция патрис де мак-магон
великобритания фицрой раглан †
flag of italy (1861–1946).svg альфонсо ла-мармора
силы сторон
48 500 человек задействованы на оборону севастополя, а всего в крыму было 85 000 солдат
175 000 человек
потери
102 000 общие
128 387 общие
commons-logo.svg аудио, фото, видео на викискладе
блокада севастополя стала кульминацией крымской войны. севастополь (гарнизон около 7 тысяч человек), не имевший заранее подготовленной обороны города с суши, подвергся удару -французского десанта (более 60 тысяч человек) и флота, превосходившего флот по боевым кораблям более чем в три раза. в короткий срок на южной стороне города были созданы оборонительные укрепления, тогда как вход с моря в севастопольскую бухту перекрыли специально затопленные корабли. союзники по антироссийской коалиции — , франция и турция — рассчитывали, что город будет захвачен за неделю, однако они недооценили стойкость оборонявшихся войск, в ряды которых влились сошедшие на берег моряки черноморского флота. в обороне города приняли участие и мирные жители. осада продлилась 11 месяцев. в ходе осады союзники провели шесть массированных артиллерийских бомбардировок севастополя с суши и моря[1].
севастопольскую оборону возглавлял начальник штаба черноморского флота вице-адмирал в. а. корнилов, а после его гибели — командующий эскадрой вице-адмирал (с марта 1855 года — адмирал) п. с. нахимов. настоящим «гением» обороны севастополя стал военный инженер генерал э. и. тотлебен.
после и инкерманского сражений 1854 года борьба за город перешла в затяжную стадию. пережив зиму, к которой они были плохо подготовлены, союзники прорвались в азовское море. к маю 1855 года войска антироссийской коалиции на полуострове насчитывали 175 тысяч человек, войска — 85 тысяч, в том числе 43 тысячи в районе севастополя[1].
в ночь на 28 августа (9 сентября) 1855 года противник овладел ключевой позицией — малаховым курганом, что предрешило исход севастопольской обороны. дальнейшая оборона города не имела смысла. князь горчаков за одну ночь перевёл свои войска на северную сторону. город был подожжён, пороховые погреба — взорваны, военные суда, стоявшие в бухте, — затоплены. союзники, однако, не решились преследовать российские войска, считая город заминированным, и только 30 августа (11 сентября) вступили в дымящиеся развалины севастополя.
оборона севастополя продемонстрировала умелую организацию активной обороны, основанной на взаимодействии сухопутных войск и флота. характерными её особенностями стали непрерывные вылазки обороняющихся, ночные поиски, минная война, тесное огневое взаимодействие корабельной и крепостной артиллерии[1].
1.Наймолодший син Великого князя Київського Святослава і ключниці при Ольжиному дворі Малуші. Існує також версія про те, що Володимир був прийомним сином Святослава, а не позашлюбним. Якщо приймати до уваги цю версію, то вийде, що Володимира усиновив Святослав раніше 968 року, тобто тоді, коли Володимира вперше згадують літописи. Але цю версію відкинули учені, як неправдоподібну і неісторичну.
2.літописець зображує князя Володимира в той б, що у ньому немов були дві душі: поганська і христіянська. Володимир-поганин був войовничий, жорстокий, рознузданий, — Володимир-христіянин визначався лагідністю і милосердям, любив мир, лад і спокій, був строгий для себе. Така внутрішня переміна людини цілком можлива, — христіянство мало величезний вплив на людей, особиво на тих, що приймали його щиро, з глибокою вірою. Але рівночасно Володимир був якби символом перемін, які переходило тоді українське громадянство. Україна довгі часи була пострахом сусідніх земель: «варвари-Русь, нарід жорстокий і немилосерний, що не знає ласки до людей» — оце звичайна характеристика наших предків у чужих письменників. З дикою, живлою силою, з молодечою буйністю, з завзяттям, відвагою і погордою смерти, гнали ці північні ватаги на південні, культурні землі, несли знищення, смерть і руїну. Але оце той грізний нарід поволі втихомирився, став лагідний, людяний, перейшов до спокійного життя. Ця переміна ішла сама з себе, під впливом змінених господарських умов та під натиском культурніших сусідів. Але до приспішення її немало причинився сам Володимир. Поширення христіянства, заснованя шкіл, початки освіти, нове будівницво, зміни в законодавстві, уліпшення управи, уведення України у коло христіянських держав — все те великі заслуги князя. Тому пізніші покоління дали Володимирові імя Великого.
3.Головним завданням зовнішньої політики Володимир вважав боротьбу з печенігами. Він збудував багато міст-фортець і захистив Київ, створив міцну оборонну лінію, укріпив кордони Русі. У важливих місцях для оборони були побудовані укріплені міста-фортеці, а між ними зведені довгі та високі вали на десятки кілометрів. Завдяки цим фортифікаційним спорудам натиск печенігів було послаблено, і Володимир зміг розпочати більш ефективну боротьбу з ними. Як повідомляє літописець, війна з печенігами принесла київському князю військову славу, що з часом міцно закарбувалася у народних переказах.
4.У 988 році Володимир здійснив адміністративну реформу — владу племінних князів, які чинили опір центру, Володимир передав своїм синам і тим самим укріпив великокнязівську владу і державу. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність та цілісність держави.
В середині 980-х років князь почав схилятися до однієї з світових релігій – християнства. Традиційно часом введення християнства на Русі вважається 988 р., хоча це був тривалий і не завжди мирний та безкровний процес.
Продовжуючи політику попередніх київських князів, збираючи навколо Києва слов’янські землі, Володимир своїми військовими походами 981-993 рр. завершив тривалий процес формування території Давньої Русі. Князь приєднав до складу держави союзи східнослов’янських племен і племенні княжіння хорватів і дулібів (981 р.), в’ятичів (982 р.), радимичів (984 р.) та інших. Таким чином територія держави Володимира в цей час охоплювала вже близько 800 тис. кв. км і тягнулася на північ до Чудського, Ладозького й Онезького озер; на півдні – до басейнів річок Дону, Росі, Сули і Південного Бугу; на сході – до межиріччя річок Оки та Волги і на заході – до течії Дністра, Західного Бугу, Неману та Західної Двіни
объяснение: