Відповідь:
Пояснення:Версальсько-Вашингтонська система мирних договорів — світовий порядок, основи якого були встановлені державами-переможцями, головним чином, Великою Британією, Французькою республікою, США і Японською імперією, після закінчення Першої Світової Війни. Основним питанням конференції у Версалі була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яту роковину сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).
Версальська система була також розрахована на закріплення післявоєнного переділу світу і спрямована не тільки проти переможених держав, але і проти національно-визвольного руху в колоніях і залежних країнах. ОЗа Версальським мирним договором з Німеччиною:
Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світової війни;
Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;
накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;
Ельзас та Лотарингія поверталися Французькій республіці, управління Саарською областю передавалося на 15 років Лізі Націй;
Данциг (Гданськ) було оголошено «вільним містом»;
Польській республіці поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі райони Пруссії й Померанії);
Данії передавався Північний Шлезвіг;
До Бельгії відійшли округи Ейпен, Мальмеді, Морене.
Порівняно з 1914 p. німецька територія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасовувалася. Її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підводний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км по правому — оголошувалася Рейнською демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лондонській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Велика Британія — 22%, Італія −10%, Бельгія — 8%. З метою гарантії виконання Версальського договору країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.
Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського.
Сен-Жерменський мирний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919 р., колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Королівства Італія, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословацької республіки, Буковина передавалася Королівству Румунія. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословацької республіки. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.
Нейїський з Болгарським царством — 27 листопада 1919 р., частина території Болгарії відійшла до Королівства сербів, хорватів і словенців та Королівства Румунія.
Тріанонський з Королівством Угорщина — 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення — у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачувала репарації переможцям.
Народный писатель Беларуси Иван Шамякин посвятил теме войны ряд произведений. Он Великую Отечественную, участвовал в боях, поэтому неудивительно, что творчество писателя пронизано гуманизмом. Такой посыл можно увидеть и в его цикле повестей «Тревожное счастье».
Это широкое художественное полотно, которое через историю Петра Шапятовича и Саши Трояновой рассказывает о судьбе целого поколения. Здесь нашлось место и лиризму первой любви, и темам борьбы с врагом на оккупированной территории, фронтовых будней, верности влюбленных, а также послевоенного обновления и даже противостояния режиму.
Объяснение:
может так, я загуглила. типо смысл в жизни людей,в том что все,что происходит происходит,и любовь и война их тревожит.
Дом, где рос Цезарь, находился в Субуре — районе Рима, который имел репутацию неблагополучного. В детстве он обучался греческому языку, литературе, риторике на дому. Практиковались физические упражнения, плавание, верховая езда. Среди учителей юного Гая известен крупный ритор Гнифон, который также был одним из учителей Цицерона. Примерно в 85 году до н. э. Цезарь потерял отца: по сообщению Плиния Старшего, тот умер, наклонившись, чтобы надеть обувь[34]. После смерти отца обряд инициации Цезарь фактически возглавил всё семейство Юлиев, поскольку все ближайшие родственники-мужчины старше его умерли. Вскоре Гай обручился с Коссуцией, девушкой из богатой семьи из сословия всадников.
В начале 69 года до н. э. почти одновременно умирают Корнелия, жена Цезаря, и его тётя Юлия. На их похоронах Гай произнёс две речи, привлёкшие внимание современников. Во-первых, публичные выступления в память об умерших женщинах практиковались лишь с конца II века до н. э., но и в них обычно вспоминали пожилых матрон, но не молодых женщин. Во-вторых, в речи в честь тёти он напомнил о её замужестве за Гаем Марием и показал народу его восковой бюст. Вероятно, похороны Юлии стали первой публичной демонстрацией изображения генерала с начала диктатуры Суллы, когда Мария фактически предали забвению. В том же году Цезарь становится квестором, что гарантировало ему место в сенате. Обязанности квестора Цезарь исполнял в провинции Дальняя Испания. Детали его миссии неизвестны, хотя обычно квестор в провинции занимался финансовыми вопросами. По всей видимости, Гай сопровождал наместника Гая Антистия Вета в поездках по провинции, выполняя его поручения. Вероятно, именно во время квестуры он познакомился с Луцием Корнелием Бальбом, который впоследствии стал ближайшим соратником Цезаря.
Убийство Гая Юлия Цезаря произошло 15 марта 44 года до н. э. в Риме. Выдающийся полководец Гай Юлий Цезарь в ходе гражданской войны 49—45 годов до н. э. разгромил своих политических врагов и установил единоличную власть над Римской державой. Группа сенаторов во главе с Гаем Кассием Лонгином и Марком Юнием Брутом организовала заговор, чтобы убить Цезаря и восстановить Республику. На заседании сената в иды марта заговорщики набросились на диктатора с кинжалами и нанесли ему 23 раны, от которых он умер на месте. После этого убийцы заняли Капитолий. Они не получили ожидаемой поддержки; в день похорон Цезаря народ окончательно встал на сторону его «партии», которую возглавлял Марк Антоний. Летом 44 года до н. э. заговорщики разъехались по провинциям. Постепенно разгорелась гражданская война, в которой они к концу 42 года до н. э. потерпели поражение и погибли один за другим.
Объяснение:
Подробнее не стал писать его биографию,так как она очень большая.