Объяснение:Домінат (від лат. Dominatus - панування) - етап історії Римської імперії, коли Рим перетворився в монархію з абсолютною владою імператора. Реформи Діоклетіана. Перенесення столиці Римської імперії до Константинополя. Визнання християнства державною релігією.
Римській імперії вдається на певний час вийти зі стану кризи. Імператорська влада знову зміцнюється. З 284 до н. е. в Римі встановлюється домінат (від латин. dominus - пан). Це уже відверто монархічний лад типу східної деспотії. Рештки старих республіканських установ зникають, Сенат перетворюється усього лише на міську раду Риму. Влада домінуса вважається вищою від законів і обожествляється. Управління здійснюється на суворо централізованій основі під патронатом чиновників. Підготовка законопроектів і обговорення питань зовнішньої і внутрішньої політики виконується тепер державною Радою, яка діє при імператорі й за його дорученням. Домінус спирається на постійну армію, служба в якій вважається почесною професією. Чиновники отримують форму одягу, привілеї, пенсії. Крім військового відомства, важливе місце в державі належить і відомству фінансовому.
Реформи розпочав імператор Діоклетіан (284-305), син вільновідпущеника, проголошений військом імператором. Він провів податкову реформу. Колишні непрямі податки замінюються уніфікованим подушно-поземельним податком, який збирався натурою і був вищим. Було також здійснено монетну реформу, в обіг випущена повноцінна золота монета, поруч зі срібною і бронзовою. Едикт про тверді ціни на товари й послуги (301 р.) став першою спробою державного регулювання цін як на предмети першої необхідності, так і на оплату праці. Наприклад, гонорар адвоката був вищим за одноденну плату мідника у 15 разів.
Враховуючи сепаратистські тенденції ряду провінцій, Діоклетіан розукрупнює імперію на 101 провінцію (пізніше до 120), що об'єднані у 12 т. зв. діоцезів. Це призвело до зменшення сили й, відповідно, можливості самостійних дій управителів провінції.
З іншого боку, Діоклетіан ділить імперію на чотири частини («тетрархія») і призначає собі співправителів, два августы - для західної й східної частин імперії (імперії, у свою чергу, ділилися на дві префектури), добирали собі співправителів - двох цезарів. Тепер чотири співправителі спільно придушують спроби самозваних претендентів на престол. Кожний з них наділений найвищими повноваженнями на своїй території, але намагання стати одноосібним правителем відразу наштовхується на опір решти трьох співправителів. Цей механізм на якийсь час зупинив калейдоскопічну зміну імператорів, внутрішньо зміцнив державу, дозволив організувати відсіч варварам на кордонах імперії. Сама армія зросла приблизно на третину і була розділена на дві частини. Перша стояла на кордонах держави, друга посилалася на підкріплення туди, де виникала у цьому потреба.
У 305 р. Діоклетіан добровільно зрікся влади. І хоча формально влада передавалася його колишнім співправителям і помічникам, але відразу знайшлися нові претенденти на престол, в країні розпочалася громадянська війна. Переможцем з неї вийшов Константин Великий (313-337). Він зберігає поділ імперії на чотири частини, але ними управляють вже не співправителі, а підпорядковані одноосібному імператорові префекти. На чолі діоцезів стоять вікарії.
1
Период второй половины XIX века всегда вызывал и продолжает вызывать устойчивый интерес, как у российских, так и у зарубежных исследователей. Этот период исторического развития России оказал огромное влияние на дальнейшее развитие российской судебной системы. Это время великих, коренных преобразований и в первую очередь — масштабной последовательной судебной реформы 1864 года. Преобразования данной исторической эпохи коснулись судоустройства, были провозглашены новые принципы правосудия, такие как гласность, равноправие сторон, принцип свободной оценки доказательств судом, были созданы четкие и строгие правила отправления правосудия, структурированность процесса. Современные общественно-политические процессы в Российской Федерации являются закономерным продолжением реформаторских традиций второй половины XIX — начала XX в.
, не забудьте правильно оформить цитату:
Варакина, Т. В. Судебная реформа 1864 года: значение и судьба / Т. В. Варакина, К. Ю. Шумкина, Е. И. Радаева, А. А. Шишкина. — Текст : непосредственный // Право: современные тенденции : материалы III Междунар. науч. конф. (г. Краснодар, февраль 2016 г.). — Краснодар : Новация, 2016. — С. 19-21. — URL: https://moluch.ru/conf/law/archive/180/9419/ (дата обращения: 12.03.2021).ответ:2
Реформы 1860-70-х годов 19в. немало модернизации русского общества. Отмена крепостного права дала резкий толчок развитию экономики, а это в свою очередь, породило нужду в грамотных работниках и квалифицированных специалистах.
Отсюда развитие системы образования. Появление частных образовательных учреждений, было положено начало широкому образованию женщин.Появились внешкольные формы образования - рабочие школы для взрослых и работников - детей. Нужды промышленности двигали и научные достижения. Классические примеры это работы Д.И. Менделеева по химической технологии,лампа накаливания П.Н. Яблочкова,создание первого в мире гусеничного трактора Ф.А. Блиновым.
Для развития экономики необходимо было изучить географию Российской империи и других стран.
Отсюда путешествия Н.Н.Миклухо -Маклая и П.П.Семенова(Тянь-Шаньского).
Новая социальная реальность вызывала пристальный интерес литераторов.Начинает формироваться реалистическое направление в литературе. Яркий пример тому Ф.М.Достоевский.
Как противопоставление грубой, невежественной реальности возникает символизм ( З.И.Гиппиус).
Общественные реалии заставляют задуматься об исконных началах русского народа, обратиться к его истории. Этим заняты объединения художников и музыкантов - "могучая кучка"(М.П. Мусоргский идр.) и "передвижники" (В.Г.Перов и др.).В архитектуре формируется национальный стиль ( здание Исторического музея в Москве и др.). Меценатами творческих людей выступают русские предприниматели, например П.М. Третьяков.
Великие реформы 60-70-х годов 19в подъему русской культуры.
Объяснение:
Відповідь:
лительный военный конфликт, вызванный попыткой ряда европейских держав оспорить завещание австрийского императора Карла VI и расчленить значительные владения дома Габсбургов в Европе.
Пояснення: