Особливості елліністичної культури. Процес культурного розвитку в період еллінізму проходив в нових умовах і мав значні особливості в порівнянні з попередніми часами. Ці нові умови створювались в розширеній окуймені, в тій частині земель де жила людина елліністичної епохи. Якщо до того людина відчувала себе перш за все жителем невеликого полісу в Греції абл сільської общини на Передньому Сході, то в епоху еллінізму посилилось переміщення і змішування населення. Розширення оточуючого людину світу, знайомство з новими умовами життя і місцевими, часто дуже давніми, традиціями розширювали ментальний світогляд, розвивали творчі задатки кожної людини, створювали сприятливі умови для культурної творчості. В період еллінізму гається подальший розвиток господарства, зростання суспільного і особистого багатства соціальних в і окремих людей. Елліністичні суспільства мали добрі матеріальні здібності, частина яких могла бути витрачена на фінансування культури. Змінилася і роль держави в розвитку культури. Елліністичні монархи, маючи величезні матеріальні ресурси намагалися направити процес культурної творчості в потрібне їм русло, виділяючи значні кошти на це. Особливо вони намагалися перетворити столиці і свої резиденції на важливі культурні центри. Вони за до себе видатних митців і вчених. Такі колективи були утворені в Антіохії, Пергамі, Сіракузах, Афінах та в інших містах. Але найбільший культурний потенціал був зосереджений в Александрії при царському дворі Птоломеїв. Так засновник династії Птоломеїв Сотер заснував особливу установу, присвячену дев’яти музам, і назвав її музеєм. Музей був сукупністю приміщень де жили, навчалися і працювали науковці. В кінці ІІІ ст. до н.е. Александрійська бібліотека налічувала понад 500 тис. папірусів, більша частина яких була зосереджена в бібліотеці Музею. На утримання музею гроші виділялися з царської казни. Завдяки підтримці царської династії Музей перетворився на щось на зразок міжнародної академії, потужний науковий та культурний центр. Елліністична культура стала синтезом грецької полісної та давньосхідної культур, в котрому переважала грецька культура. Визнаною мовою була грецька мова у формі загальногрецької мови койне, на якій спілкувались всі освчен елліністичного суспільства і на якій була написана більшість книг. Взагалі елліністична культура була закономірним продовженням і розвитком тих напрямів, жанрів та ідей, що виникли у Греції в V-IV ст. до н.е. Вплив давньосхідної культури на розвиток елліністичної культури виявив себе в основному не в загальному плані, а у внесенні до елліністичної культури ряду нових ідей і досягнень.
Приход Павла к власти в ноябре 1796 сопровождался милитаризацией жизни двора и Петербурга в целом. Новый император сразу же попытался как бы зачеркнуть все сделанное за 34 года царствования Екатерины II, и это стало одним из важнейших мотивов его политики. В целом в его внутреннейполитике можно выделить несколько взаимосвязанных направлений — преобразования в государственном управлении, сословная политика и военная реформа. По первому из них Павел значительно усилил значение генерал-прокурора Сената, придав ему фактически функции главы правительства, соединив их с функциями министров внутренних дел, юстиции и частично финансов. Был восстановлен ряд ранее ликвидированных коллегий. Одновременно император стремился заменить коллегиальный принцип организации управления единоличным. В 1797 было создано министерство уделов, ведавшее земельными владениями царской семьи, а в 1800 — министерство коммерции. Еще более решительно Павел расправился с созданной Екатериной системой местных учреждений: частично было упразднено городское самоуправление, социальное обеспечение, некоторые низшие судебные инстанции и др.
