Пожвавлення економічних зв'язків між регіонами. Прискорюється перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Раніше все необхідне вироблялося в межах поліса. Починається спеціалізація полісів, починають виробляти якийсь один вид товару, орієнтований на експорт.
Збільшення кількості рабів у Греції. Раби звичайно були платою за грецькі товари. Це значно прискорює ліквідацію боргового рабства. Згодом кількість рабів збільшується настільки, що їх стають використовувати в основному виробництві (відбувається перехід від патріархального рабства до класичного).
До соціальних наслідків можна віднести збереження греками-переселенцями статусу повноправних громадян. Це закріпило за собою поліс як форму держави.
Відбувається культурний обмін з народами, на землях яких знаходилися грецькі колонії.
Объяснение:
В основному, у варварів сприймали методи ведення сільського господарства в місцевих умовах, одяг, пристосовану до місцевого клімату. Варвари сприймали у греків нові методи ведення сільського господарства, писемність і так далі. Еллінізація торкнулася в першу чергу, варварську верхівку. Деякі царі стають жити в грецьких містах, переймають їхні звичаї. Відбувається варварізація еллінів і еллінізація варварів. На 5 ст. пріхоідтся розквіт поліса як вищої форми держави. Цей період отримує назву «класичний». У цей період склалися два типи полісів: аграрні та торгово-ремісничі поліси.
Га́лицько-Воли́нське князівство, або Ру́ське королі́вство (лат. Regnum Russiæ[1] / Rusie[2]) — середньовічна монархічна держава у Східній Європі. Існувало у 1199—1349 роках. Керувалася князями і королями із династій Рюриковичів, П'ястів та Гедиміновичів. Утворене волинським князем Романом Мстиславичем внаслідок приєднання Галицького князівства у 1199. Після коронації Данила Романовича у 1253, стало Руським королівством, спадкоємцем Київської династії, продовжувачем європейських, руських політичних і культурних традицій.
Одне з найбільших князівств періоду феодальної роздробленості Русі. До його складу входили Галицька, Перемишльська, Звенигородська, Теребовльська, Володимирська, Луцька, Белзька, Холмська та Берестейська землі, Пониззя (пізніше Поділля) а також територія між Східними Карпатами, Дністром і Дунаєм — Шипинська та Берладська землі, на яких згодом виникло Молдавське князівство.
Проводило активну зовнішню політику в Східній і Центральній Європі. Головними ворогами (конкурентами) були Польща, Угорщина, з середини XIII століття — Золота Орда і Литва. Для протидії сусідам неодноразово укладались союзи із католицьким Римом і Тевтонським Орденом.
Занепало внаслідок династичної кризи, надмірно сильні позиції боярської шляхти у політиці. У 1340 році, у зв'язку зі смертю від отруєння останнього повновладного правителя князівства Юрія ІІ Болеслава Тройденовича, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році королівство перестало існувати як єдина політично ціла одиниця: Галичина була поглинута сусіднім Польським королівством, а Волинь поступово інкорпорована Гедиміновичами до Великого князівства Литовського після смерті останнього руського короля та волинського князя Любарта. Угорщина не визнала зайняття Галицької землі Польщею у 1387 р. У 1434 році на його території було створено Руське, а в 1462 — Белзьке воєводство.
Объяснение:
галицького та волинського князівств за часів політичної роздробленості