Напередодні Першої світової війни українські землі продовжували залишатися в складі двох імперій – Російської та Австро-Угорської. Вони різнилися за рівнем економічного і соціального розвитку, освіти та культури, адміністративним устроєм. Обидві імперії проводили політику, спрямовану на знищення національної самобутності населення і колоніальну експлуатацію цих земель. Найбільших утисків у національному відношенні зазнавало українське населення, яке перебувало під владою Російської імперії. Національна політика австрійського уряду, хоча і була м'якшою, вела до розпалення українсько-польського конфлікту в Галичині.
До складу Російської імперії входили дев'ять губерній, об'єднаних у три великі регіони: Південно-Західний край (Подільська, Волинська, Київська губернії), Лівобережна Україна (Полтавська, Чернігівська, Харківська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії). Українці також заселяли великі райони Кубані, Чорноморської губернії, Курщини, Воронежчини, Холмщини, Берестейщини.
Територія Західної України (сучасна територія Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської, Закарпатської та більша частина Чернівецької областей) входила до складу Австро-Угорщини.
У сільській місцевості проживало близько 80 % жителів України, у місті – до 20 %. За національним складом село було переважно українським, землеробським, місто – багатонаціональним, здебільшого російським і єврейським, а на західноукраїнських землях – польським та єврейським. Українці в містах України становили близько 1/3 населення. Між містом і селом існували глибокі мовні відмінності. У селі розмовляли українською мовою, у місті – здебільшого російською, а на заході – польською, німецькою та угорською.
В економічному відношенні більш розвинутими були українські землі в складі Російської імперії, особливо Південь і Схід України. Донбас став вугледобувною і металургійною базою Російської імперії. На той час добування вугілля і виплавка металу були основними показниками могутності країни. Крім того, українські землі були і житницею Європи.
На українських землях у складі Австро-Угорської імперії промисловість була майже відсутньою. Набули розвитку лише лісообробна, нафтодобувна і харчова галузі. Селянство потерпало від малоземелля, і значна частка населення змушена була емігрувати або вирушати на заробітки за океан.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, мала загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Об'єктом їх експансії були й українські землі. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія, не проти була щось отримати і Османська імперія.
Росія, яка на міжнародній арені декларувала себе захисником слов'янських народів, прагнула здійснити мрію всіх російських царів – об'єднати всі землі колишньої Київської Русі під своєю зверхністю. У ході війни вона намагалася оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям. Тому російський Генеральний штаб вістря наступу російської армії спрямовував на Галичину.
Австро-Угорщина, у свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля. Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини й відділених від Росії територіях буде створено окрему адміністративну одиницю з широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.
У Німеччині широкі плани щодо України розроблялись як із боку військових, так і з боку промисловців і політиків. Особливо привабливою Україна з її сировинними і продовольчими запасами стала для Німеччини на завершальному етапі війни, коли власні ресурси цієї європейської держави були виснажені.
1 . Қасым хан
2 . Есим хан
3 . Тәуке хан
4 . Жангир хан
5 . Жангир хан
6 . Тәуке хан
7 . Тәуке хан
8 . Қасым хан
9 . Хақназар хан
10 . Хақназар хан ( я так думаю )