Відповідь:Після смерті Д. Апостола в 1734 р. нова імператриця Анна Іоанівна знову заборонила обрання нового гетьмана, а відання українськими справами було передано «Правлінню гетьманського уряду» (1734—1750). Це сприяло посиленню контролю і втручання у внутрішні справи старшинської адміністрації з боку царських урядовців. «Уряд» складався з трьох представників козацької старшини і трьох російських урядовців.
У своїй діяльності «Уряд» мав керуватися «Рішительними пунктами» 1728 р. Крім того, російські урядовці мали всіляко применшувати значимість гетьманської влади й підривати довір’я до неї, сприяти зближенню старшини із російськими офіцерами, а також шлюбам українців із росіянами. Українські справи знову було повернуто до Сенату. В Україні було проведено ревізію для впорядкування зборів податків. Завершено складання зводу українського законодавства. Для таємного контролю над суспільством була створена «Таємна канцелярія».
Роки «Правління гетьманського уряду» проходили в умовах чергової російсько-турецької війни (1734—1739), тягар якої ліг на плечі українського народу. У походах на Крим загинуло чимало козаків. Російське військо перебувало на утриманні українського населення прифронтової зони. Постійні реквізиції залишали населення найнеобхіднішого. Єдиним здобутком війни стало повернення запорожців у межі Російської імперії.
Істотні зміни відбулися в устрої Слобожанщини. Ще в 1726 р. полки потрапили у відання Військової колегії. Із 1723 р. полковниками могли призначатися тільки росіяни. Із 1732 р. почалися перетворення, спрямовані на ліквідацію автономного самоврядування. У Сумах була створена «Канцелярія комісії заснування слобідських полків», що перебрала на себе чимало функцій полковників. Полкові ратуші в 1733—1734 рр. були перейменовані на канцелярії й отримали права, що їх мали канцелярії в провінціях губерній. Судочинство проводилося на основі російського законодавства. У 1734 р. було скасовано право козаків і селян на «займанщину», а також заборонялося мешканцям залишати межі Слобожанщини. Підпомічники викреслювалися з козацького стану.
Молодой ученый, получив прекрасное образование, начал участвовать в различных научных экспедициях. Об этом он мечтал еще в годы учебы в Омске. В нем нуждались и русские исследователи, увидев в нем хорошего знатока жизни степей и сопредельных территорий. Поэтому не случайно в 1855 году он принял предложение генерал-губернатора Западной Сибири Г.Х. Гасфорта отправиться в путешествие по Центральному Казахстану, Тарбагатаю и Семиречью. В этой научной поездке Шокан Уалиханов сумел собрать образцы фольклора, исторических преданий казахов и кыргызов. Ему поручают поездку в загадочную Кульджу с целью улучшения торговых контактов двух империй.
Дальнейшей направленности научной деятельности Ш. Уали-ханова знакомство с П. Семеновым-Тян-Шанским, выразившим искреннее восхищение казахским ученым. В 1857 году по рекомендации П. Семенова-Тян-Шанского казахский ученый был избран в члены Русского географического общества. Путешествие в земли Восточного Казахстана, Семиречья и кыргызов принесли Шокану известность. Кроме того, благодаря ему были записаны и сохранились до настоящего времени некоторые варианты древнейшего кыргызского эпоса «Манас».
В 1858-1859 годах ученый совершил свою самостоятельную знаменитую поездку в Кашгар. До Шокана Уалиханова ни одному из европейцев не удавалось посетить этот край. Тайное путешествие немецкого ученого Р. Шлагингвейта, сделавшего попытку пробраться в закрытую для европейцев страну, закончилось его жестокой казнью. В условиях строжайшей конспирации, рискуя своей жизнью, ему удалось собрать ценнейшие сведения из истории, этнографии, культуры, геологии, географии, ботаники этого ранее неизведанного края. Подготовленный им фундаментальный труд «О состоянии Алтышара или шести восточных городов китайской провинции Нан-Лу (Малой Бухарии)» получил высочайшую оценку в научном мире. Шокан Уалиханов совершил выдающийся научный подвиг.
Объяснение:
ответ
строительство первых участков стены началось в III веке до н. э. в период Воюющих царств (475—221 гг. до н. э.) для защиты государства от хунну. В строительстве участвовала пятая часть жившего тогда населения страны, то есть около миллиона человек. Стена должна была чётко зафиксировать границы китайской цивилизации консолидации единой империи, только что составленной из ряда завоёванных царств.
Развивающиеся на равнине центрального Китая населённые пункты, превращающиеся в крупные центры торговли, привлекали внимание кочевников, которые стали часто нападать на них, совершая набеги из-за Иншаня. Крупные царства, такие как Цинь, Вэй, Янь, Чжао, предприняли попытки строительства защитных стен на своих северных границах. Эти стены представляли собой глинобитные конструкции. Царство Вэй возводит стену около 353 года до н. э., служившую границей с царством Цинь, царства Цинь и Чжао строят стену около 300 года до н. э., а царство Янь около 289 года до н. э. Разрозненные конструкции стен позднее соединяются и образуют единое сооружение
Подробнее - на -