У другій половині IV ст. до н. е. грецькі держави визнали владу Македонії. Ця невелика гірська країна розташовувалася в північній частині Балканського півострова. За часів Перікла з нею ніхто не рахувався, а її жителів греки презирливо називали «напівварварами». Що ж змінилося? Чому греки, які змогли відбити натиск могутньої Персії, через півтора століття скорилися цареві маленької країни?
У IV ст. до н.е., після Пелопоннеської війни, у Греції настала доба занепаду та розбрату. Безперервні війни послаблювали грецькі поліси. їхнє господарство зазнавало великих збитків: були знищені сади та виноградники, витоптані поля, зруйновані міста та села, тисячі еллінів загинули або стали рабами. Громадяни часто не могли, та й не хотіли воювати. Тому багато громад використовували для охорони й війни платних найманців. Система цінностей полісів зникала разом із їхньою єдністю.
Народничество — идеология, существовавшая в Российской империи в 1860—1910-х годах, позиционирующая себя на «сближении» интеллигенции с простым народом в поисках своих корней, своего места в государстве, стране и мире.
Движение народничества было связано с идеей потери интеллигенцией своей связи с «народной мудростью», «народной правдой». Господствовавшее в 1860—1880 годах в России течение социально-политической мысли.. Выделяют следующие направления народничества: революционное, либеральное, анархистское. В советской историографии народничество представляло второй («разночинский») этап революционного движения в России, пришедшим на смену «дворянскому» (декабристам) и предшествовавшим «пролетарскому» (марксистскому) этапу.