До Європейського суду з прав людини мають право звертатися фізичні особи (громадяни), групи осіб чи неурядові організації у разі порушення особистих, політичних і громадянських прав (це право на життя, на свободу і особисту недоторканість, заборона катувань, втручання влади в особисте й сімейне життя, порушення свободи совісті та віросповідання, права на недоторканість майна, права на власність, на освіту, на вільні вибори…) Конвенція не містить обмежень відносно дієздатності особи, яка звертається до Суду (тому можуть звертатися неповнолітні та обмежено дієздатні особи!) Відповідачем є держава, а не особа чи група осіб. Можуть прийматися також скарги на дії фізичних осіб та неурядових організацій, якщо Суд вважає, що держава зобов’язана захистити людину від будь-яких порушень її прав. Найбільше громадян різних країн звертається по захист права на справедливий суд.
Звернення до Європейського суду можливе лише тоді, коли вичерпано всі національні механізми захисту прав людини. Чи за цивільною, чи за кримінальною справою необхідно, як правило, пройти процедуру першої судової інстанції, приміром, рішення районного суду, та отримати ухвалу касаційної інстанції (рішення обласного чи міського суду). Більш докладне роз’яснення - досить складне (тут можуть помилитись навіть фахівці).
Объяснение:
Ще два-три століття тому латинська мова була мовою філософії, науки, медицини, юриспруденції, релігії і літератури багатьох європейських народів. Ще й сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних термінів – латинського походження.
Велике значення мають досягнення римлян в архітектурі, образотворчому мистецтві, в системі державного і приватного права, адміністративного управління та форм організації суспільного життя.
Вивчення історії античної, і зокрема римської, культури дає змогу зрозуміти закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних феноменів, робить можливим більш ґрунтовний підхід до вивчення й розуміння сьогоднішніх соціальних і культурних процесів. Події та герої римської культури та історії осмислюються у зв’язку з цим як культурні символи, що допомагають глибше розуміти сучасність.
Історію Римської держави традиційно поділяють на три великих періоди: ранній Рим, або царський період, Римська республіка та Римська імперія. Вони мають ще і внутрішнє членування. У періоді раннього Риму виділяють етруську епоху й суто царську, тим більше, що деякі римські царі були етрусками за походженням.
Римська республіка знала три епохи: рання республіка (кінець 6 століття – 256 рік до нашої ери), епоха великих завоювань (256 – 130 роки до нашої ери), епоха громадянських воєн та кризи республіки (133 – 31 роки до нашої ери). В історії римської імперії вичленуються дві епохи: рання імперія, або принципат (31 рік до нашої ери – 2 століття нашої ери), і пізня імперія (3 століття нашої ери – 476 рік).
На мою думку, саме у зв’язку з історичними подіями тих часів слід розглядати культуру Римської держави, адже хід історії дає поштовх розвитку (чи занепаду) культури. Отже, коротко розглянувши основні віхи історичного розвитку Риму, перейдемо до опису культурних процесів, пов’язаних з цими подіями.
Рим з’явився як один із землеробських полісів на південній периферії етруського світу. На протязі 6 століття до нашої ери він був під владою етрусків. Невелика кількість пам’яток цього періоду є складовою частиною цивілізації етруського типу. Потім почалася повільна, але тривка експансія Риму, що знаходився на кордоні двох великих італійських цивілізацій: етрусків і Великої Греції. Ця експансія привела Рим не тільки до визволення, але й дозволила йому зайняти ключові позиції в Центральній Італії.
Частиною Римської культури, безперечно, є легенда про заснування Риму. До нас дійшли твердження, що Рим був заснований між 754 і 753 роками до нашої ери латинськими колоністами зі стародавнього міста Альба Лонга. За легендою, римляни пов’язували заснування Рима з Троянською війною.
Объяснение: