Общая характеристика эпохи
Первый этап в развитии общества- эпоха древнего мира, продолжался с 40 тыс. лет до н.э. до V в. н.э. (от времени отступления ледника до падения Рима (476г.) Его главным содержанием является возникновение древнейших форм производства и элементарных связей в структуре экономики.
" Организационно- экономический уровень характеризуется использованием примитивных ручных технологий на основе простой кооперации. Древнейшие формы простой кооперации- родовая и соседская община.
Простая кооперация- форма организации производства, при которой коллектив людей выполняет однокачественную работу на условиях естественной (половозрастной) специализации.
" В отраслевом уровне экономики древнего мира трудно выделить специализацию отдельных хозяйств, т.к. все они развиваются в рамках замкнутого натурального хозяйства и представляют собой автаркии. Особую роль в формировании отраслевой структуры экономики сыграло общественное разделение труда.
" Формирование территориального уровня было обусловлено природно-климатическими условиями и проявилось в темпах освоения отдельных территорий: древнейшие земледельческие цивилизации возникают в наиболее благоприятных климатических условиях. Территориальная специализация оказалась связанной с источниками сырья, что отразилось на развитии ремесла и торговли. Важное значение для складывания территориальной структуры экономики имела неолитическая революция, скорость распространения которой также зависела от географических факторов.
Неолитическая революция - переход от присваивающего типа хозяйства к производящему, который сопровождался появлением прибавочного продукта, повышением жизненного уровня населения, увеличением его численности и созданием предпосылок для возникновения государств.
" Воспроизводственный уровень. Основным производителем древнего мира являлось земледельческое хозяйство, которое претерпело эволюцию - от коллектива свободных общинников в условиях родовой общины до формирования общинных, рабовладельческих (частновладельческих) и государственных хозяйств на основе различных форм отношений зависимости.
Внешнеэкономический уровень. Особое развитие получает в период разложения первобытнообщинного строя и зарождения рабовладельческой экономической системы. Страны соединяли не только политические узы в результате возникновения рабовладельческих империй, но и широкие экономические связи. Важную роль при этом играло Средиземноморье (морские торговые пути) и "Великий шелковый путь", связывающий по суше Восточную Азию и Средиземноморье. Значение возникновения внешней торговли для мировой экономики было очень велико и связано с устранением ограничений, связанных с географическими рамками и ресурсной базой; передачей социальных и технологических инноваций (денежная система, письменность, тайны ремесел); стимулированием разложения общинных отношений и формированием новых рынков сбыта.
2.2. Основные черты и направления развития
первобытнообщинного хозяйства
В развитии истории экономики в зависимости от вида материала, служившего для изготовления орудий труда, выделяется несколько эпох:
Объяснение:
Предметом релігієзнавства є закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігії, її різноманітні соціально-організаційні форми, їх історична динаміка, взаємозв'язки та взаємні впливи релігії та інших галузей духовної культури.
Релігія є формою суспільної свідомості, орієнтованою на визнання надприродних сил, що створили навколишній світ та людину і можуть впливати на хід подій у навколишньому світі та людську долю.
Походження терміна «релігія» (від лат. religio — побожність) вказує на світогляд та світосприйняття, які базуються на вірі в існування надприродних сил, що забезпечують і підтримують зв'язок між звичайним земним та священним позаземним світом. Ця сфера духовного життя є особливою формою суспільної свідомості і одночасно духовно-практичного освоєння світу суспільством.
Як окрема наукова дисципліна релігієзнавство почало формуватися лише в XIX ст., хоча відповідні знання накопичувалися ще з давніх часів. Релігієзнавствоутворилося на стику філософії, історії, правознавства, етики, естетики, соціології, психології, лінгвістики, політології, етнографії, археології та інших наук і постійно користується їхніми даними та відкриттями. Оскільки релігія є одним з найскладніших суспільних явищ, вона може розглядатися у різноманітних аспектах. Тому релігієзнавство як наукова дисципліна включає велику кількість відносно автономних розділів. Найважливішими серед них є філософія релігії, історія, соціологія, психологія, дослідження вільнодумства та ін.
1. Реформація: причини і наслідки
У XIV ст. у деяких християнських теологів (професор Оксфордського університету Джон Вікліф, професор Празького університету Ян Гус) виникають ідеї радикальних змін у церковному житті. Євангельські чесноти проголошуються ними головним змістом християнського вчення, а Святе Письмо єдиним джерелом істинної християнської віри. Ці тези вступили в протиріччя з тогочасною офіційною доктриною і викликали сильний опір Католицької Церкви.
Але поширення оновленої християнської ідеології продовжується, набуває апогею у XVI—XVII ст. і приводить до формування течій, які отримали спільну назву Реформації (від лат. reformatio — поліпшення, перетворення). Завданням Реформації проголошується «повернення християнства до апостольських часів», очищення його церкви від хибних настанов.
З ідеями Реформації тісно пов'язаний рух релігійного протестантизму (походить від «протесту» німецьких князів та міст, що першими приєднатися до Реформації, зокрема, виступили проти скасування Шпейєрським Рейхстагом у 1529 р. права вільно обирати релігію, яке вони отримали у 1526 р.).
Причини виникнення та поширення реформаційних процесів в християнстві пояснюються сукупністю соціально-історичних умов, що склалися в тогочасній Західній Європі.
Приблизно з середини 70-х і до початку 90-х років XV ст. німецькі міста охоплюють численні бунти та повстання (1475-1478 - Аугсбург, 1481 - Кельн, 1483 - Гамбург, 1489—1491 — Росток і т. ін.), в яких беруть участь ремісники, дрібні торговці та підприємці, незадоволені зростанням цін та погіршенням якості життя. Тоді ж (1476 р. в Тауберталі, 1493 р. — в областях Рейна та Майна і т. ін.) з'являються соціально-релігійні рухи селян (наприклад, союз «Башмака»), в яких вперше, посилаючись на «божественну справедливість», принципово відкидається феодальний порядок. Виникають гострі протиріччя між інтересами імперії та інтересами князів і міст, імперської армії та імперського суду. В цих історичних умовах становлення ранньокапіталістичних відносин оформлюються уявлення нових соціальних груп про своє місце у новому економічному порядку, свої специфічні суспільні потреби, зростає потреба представляти та відстоювати власні інтереси.
Загальна тривала криза феодалізму супроводжувалась кризою церкви як суспільного інституту. Католицька Церква, як великий землевласник і гарант феодального устрою та ідеології, не сприймала суспільних змін. До того ж вона поступово втрачала монопольне право духовного провідника суспільства ще й завдяки стрімкому поширенню містичних очікувань віруючих на встановлення земного тисячолітнього царства справедливості та благодаті.
Всі ці чинники призвели до появи в Західній Європі такого християнського напрямку, як протестантизм
у меня тоже :^ кнш кнш кнш кнш