Объяснение:
Прови́нция (лат. provincia) в Древнем Риме — единица административно-территориального деления земель вне Апеннинского полуострова. До реформ Диоклетиана (ок. 296 года) была самой крупной административной единицей, впоследствии входила в состав диоцеза.
Изменение территории Римского государства, 510 год до н. э. — 1453 год
Для управления провинциями Римом назначались магистраты, чаще всего сенатского, реже — всаднического ранга после прохождения консулата — проконсула или претуры — пропретора. Исключением была провинция Египет, включенная в состав империи Августом. Она управлялась только всадниками, возможно, для пресечения сенатских амбиций.
В Римской республике наместник провинции выбирался на один год. В начале года провинции распределялись между будущими наместниками по жребию или прямым назначением. Обычно провинции, в которых ожидались какие-либо трудности — нашествие варваров или внутренние волнения — получали наместником проконсула, человека с большим опытом и влиянием. Распределение легионов по провинциям также зависело от опасностей, которым эти провинции могли подвергнуться. Например, в 14 году в провинции Лузитания не было ни одного легиона, в то время как в Нижней Германии стояло четыре легиона, защищая границу от вторжения воинственных германских племен. Эти проблемные провинции всегда были лакомым куском для претендентов, поскольку проблемы часто означали войну, а война — это грабежи, захват рабов на продажу и другие быстрые пути к обогащению.
Первой римской провинцией стала Сицилия, включенная в состав республики с 241 до н. э. в результате победы над Карфагеном в Первой Пунической войне (264 до н. э. — 241 до н. э.).
Число и размер провинций менялись в соответствии с внешней и внутренней политикой Рима. Во времена империи большие провинции, на границах которых было расквартировано большое количество войск (например Паннония или Мёзия), делились на более мелкие провинции для предотвращения ситуации, когда в руках у одного наместника оказывается мощная военная сила, с которой он начинает пробивать себе дорогу к императорскому трону.
С установлением принципата после гражданских войн, которыми закончился период республики в истории Древнего Рима, император Октавиан Август оставил за собой и своими преемниками право назначать военачальников и наместников в ряде наиболее стратегически важных провинций. Эти провинции стали называть императорскими, в противовес сенатским провинциям, в которых право назначать наместников осталось за сенатом.
У II ст. Римська імперія досягла кульмінації розвитку. На початку століття правив імператор Трояк (98-117), під час правління якого зовнішня політика стала наступальною.
Особливо небезпечним для Риму було Дакійське царство. 101р. царя Дакії Децебал а було розбито і він був змушений укласти мир. До римлян переходила частина території Дакії, а 105 р. розпочалась нова війна, що закінчилась у 106 р. приєднанням до Риму всієї Дакії.
Данія - область, яка займала територію Трансільванії, Малої Валахії, частину Великої Валахи та Вакату, отримала назву від імені дакійських племен, що жили там. Даки - група північно-фракійських племен. Уперше про Дакію згадує Юстин при описанні їх війни з бастарнами. Усередині І ст. до н. е. ватажок одного з дакійських племен - Буребіста - об'єднав майже всю Дакію і створив велику армію. Він загрожував навіть римським володінням на південь від Дунаю. У44 р. до н.е. племінне об'єднання даків розпалося. У І ст. до н.е. й у І ст. н. е. римляни, скориставшись міжусобною боротьбою дакійських племен, здійснили кілька походів на північ від Дунаю з метою завоювання Данії. Найбільшого розквіту країна зазнала за часів Децебала (87-106рр. н.е.), який зумів об'єднати даків, створивши могутню державу, здатну тривалий час протидіяти римлянам. Тільки в результаті двох походів Траяна (101-102, 105-106 рр. н. е.) більшу частину Данії завоювали римляни й у 106 р. держава Даків стала римською провінцією. Повстання дакійських племен проти панування римлян (189-161, 181-192рр. та ін.) послабили владу римських імператорів у Данії. У274р. її завоювали готи, а на початку IV ст. - гуни. До V ст. Данію заселили слов'янські племена, які мали значний вплив на місцеве населення.
Завоювання Данії мало певне стратегічне й економічне значення. Було зміцнено римський вплив у Боспорському царстві. Римляни позбулися небезпечного сусіда і отримали зручний плацдарм для того, щоб відбивати напади з північного сходу. Після закінчення Дакійської війни значна увага приділялася укріпленню кордонів. Траян наказав збудувати систему прикордонних укріплень, що сполучалися між собою шляхами. На лінії кордону викопували рови і робили насипи. Таким чином створювався бар'єр, що мав перешкоджати можливому наступу варварів.
Незабаром посилилася римська агресія і на сході. 106 р. було приєднане Набатейське царство в Аравії, а через кілька років розпочалася війна з Парфією.