Всемирная история. Тема: Как протест Мартина Лютера в Виттенберге именил европу? 6класс 2 вещи которые вы поняли 2 вещи которым я научилась 2 вещи над которым надо по работать кратко
ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО — державно-територіальне утворення часів Київської Русі та Великого князівства Литовського з політ. центром у м. Чернігів. Кордони Ч.к. змінювалися протягом усього періоду його існування і, за винятком нетривалих періодів, не збігалися з кордонами Чернігівської землі та межами володінь черніг. князів (див. також Чернігівське велике княжіння).Чернігівське князівство складова Русі
Чернігівське князівство — князівство династії Рюриковичів, а з 14 століття — Гедиміновичів, на території сучасної Чернігівщини і Сіверщини з центром у місті Чернігів.
Столицею князівства було місто Чернігів. Інші міста: Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Путивль, Курськ, Любеч, Глухів, Чечерськ, Гомель, Біловеж, Вир, Глібль, Оргощ, Хоробор, Морівськ. На Чернігівській землі літописи згадують 46 міст. Найбільшими були: Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ, Трубчевськ, Ніжин, Прилуки, Остер та ін. Тут було розвинуте землеробство, ремесла. Але часті наскоки половців спустошували ці землі. Нерідко князі об’єднували свої зусилля і тоді здобували перемогу над половцями. Але були й невдачі. Літопис залишив нам згадку про поразку князя Ігоря Святославича у 1185 р. від половців.
Володіння й вплив Чернігівського князівства до 12 століття поширювалися далеко на північний схід (Муромо-Рязанська земля) і південний схід (Тмутороканське князівство).
До 11 століття в Чернігівському князівстві правила місцева племінна старшина і воєводи з Києва, що їх присилали великі князі київські для збирання данин, судівництва й оборони краю від зовнішніх ворогів, в основному кочовиків. У 1024–1036 роках Чернігівським князівством володів Мстислав Володимирович, який перейшов сюди з Тмуторокані. Після Ярослава Мудрого князівство дісталося його синові Святославові, який дав початок чернігівській гілці Рюриковичів.
Деякий час Чернігівським князівством правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097) воно дісталося синам Святослава — Олегові й Данилові та їх нащадкам Ольговичам. Одночасно Чернігівське князівство поділилося на удільні князівства: Чернігівське, Новгород-Сіверське і Муромо-Рязанське. Попри це авторитет Чернігівського князівства був великий, і воно втримало титул великих князів.
Тема 1. Хозяйство первобытной эпохи и первых цивилизаций
1. Основные черты первобытного строя и хозяйства первых цивилизаций (общая характеристика)
1.2. Хозяйство первых цивилизаций
Первые классовые общества возникли там, где природные условия были наиболее благоприятны для жизни людей: в зоне теплого климата, богатой плодородными землями и минералами, вблизи рек и морей, пригодных для использования в качестве транспортных путей. Здесь значительно раньше, чем в других областях земного шара, производительные силы достигли уровня, дававшего возможность получения прибавочного продукта, а следовательно, и эксплуатации человека человеком. Исторически первой, самой примитивной и грубой формой эксплуатации было рабство. Важную роль в развитии рабовладельческого строя играли войны, являвшиеся основным источником пополнения рабов.
Рабовладельческая формация, просуществовавшая около четырех тысячелетий, охватывала обширный регион Ближнего, Среднего, Дальнего Востока, а также все Средиземноморье. Социально-экономическая структура и уровни хозяйственного развития древневосточных и античных рабовладельческих государств существенно различались.
В истории Древнего Востока ведущую роль играли государства, возникшие в долинах крупных рек - Нила, Тигра, Евфрата. Еще в глубокой древности племена, осевшие в долинах, начали использовать реки, сооружая плотины и каналы. Система искусственного орошения (ирригация) стала важным фактором экономического развития общества. Сначала оросительные работы велись общинами в пределах занятой ими территории. С увеличением численности населения и расширением обрабатываемых площадей возникла необходимость создания единой ирригационной системы, действующей на всей заселенной части речной долины. Это требовало объединения общин и укрепления их хозяйственных связей.
В III тысячелетии до н. э. образовалось единое государство Египет, появились крупные государственные объединения в Южном Двуречье (Шумер, Аккад, Вавилон).
Древнейшие государства являлись объединением замкнутых общин с примитивным натуральным хозяйством и коллективным трудом для ведения ирригационного земледелия. Большая часть орошаемых разливами земель ("нижние поля") находилась в собственности царей и храмов. Часть царских и храмовых земель раздавалась за службу (в кормление) царским служивым людям и храмовой администрации или передавалась в пользование общинникам. В качестве рабочей силы в царских и храмовых хозяйствах использовались как свободные люди, так и рабы.
Политической формой древневосточных государств была монархия, нередко носившая характер деспотии.
Важной особенностью социального строя древневосточных государств была эксплуатация значительной части свободного населения. Обязательства юридически свободных общинников по отношению к общине (коллективный труд и обязательная взаимо постепенно превратились в форму их эксплуатации государством.
Несмотря на развитие рабовладельческих отношений основными производителями в древневосточных государствах оставались свободные общинники, земледельцы и ремесленники. Низкий уровень производительных сил и общественного разделения труда, относительно слабое развитие обмена ограничивали возможности применения рабского труда в производстве. В целом рабство на Древнем Востоке сохраняло патриархальный характер.
Экономика древневосточных рабовладельческих государств развивалась медленно. В течение веков сохранялись одни и те же орудия и средства производства, одинаковые приемы обработки предметов труда, формы и методы организации трудовых процессов. Постоянные войны между древними государствами, набеги кочевых народов разрушали производительные силы, приводили к уничтожению целых государств.
Крупнейшим достижением народов Древнего Востока явилось создание сложной ирригационной системы с разветвленной сетью каналов и дамб, бассейнами-водохранилищами, шлюзами для спуска воды. Ирригация дала толчок развитию земледелия - полеводству, огородничеству, садоводству. Развивались льноводство и виноградарство, началось разведение оливкового дерева и финиковой пальмы. В крупных, главным образом храмовых, хозяйствах стали переходить к двупольной системе землепользования. Наряду с мотыгой, остававшейся основным земледельческим орудием, стали применять примитивный плуг, запряженный быками. Использовался рабочий скот (быки, ослы), началось разведение племенного скота. Появлялись новые сельскохозяйственные орудия - металлические серпы, грабли.
ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО — державно-територіальне утворення часів Київської Русі та Великого князівства Литовського з політ. центром у м. Чернігів. Кордони Ч.к. змінювалися протягом усього періоду його існування і, за винятком нетривалих періодів, не збігалися з кордонами Чернігівської землі та межами володінь черніг. князів (див. також Чернігівське велике княжіння).Чернігівське князівство складова Русі
Чернігівське князівство — князівство династії Рюриковичів, а з 14 століття — Гедиміновичів, на території сучасної Чернігівщини і Сіверщини з центром у місті Чернігів.
Столицею князівства було місто Чернігів. Інші міста: Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Путивль, Курськ, Любеч, Глухів, Чечерськ, Гомель, Біловеж, Вир, Глібль, Оргощ, Хоробор, Морівськ. На Чернігівській землі літописи згадують 46 міст. Найбільшими були: Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ, Трубчевськ, Ніжин, Прилуки, Остер та ін. Тут було розвинуте землеробство, ремесла. Але часті наскоки половців спустошували ці землі. Нерідко князі об’єднували свої зусилля і тоді здобували перемогу над половцями. Але були й невдачі. Літопис залишив нам згадку про поразку князя Ігоря Святославича у 1185 р. від половців.
Володіння й вплив Чернігівського князівства до 12 століття поширювалися далеко на північний схід (Муромо-Рязанська земля) і південний схід (Тмутороканське князівство).
До 11 століття в Чернігівському князівстві правила місцева племінна старшина і воєводи з Києва, що їх присилали великі князі київські для збирання данин, судівництва й оборони краю від зовнішніх ворогів, в основному кочовиків. У 1024–1036 роках Чернігівським князівством володів Мстислав Володимирович, який перейшов сюди з Тмуторокані. Після Ярослава Мудрого князівство дісталося його синові Святославові, який дав початок чернігівській гілці Рюриковичів.
Деякий час Чернігівським князівством правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097) воно дісталося синам Святослава — Олегові й Данилові та їх нащадкам Ольговичам. Одночасно Чернігівське князівство поділилося на удільні князівства: Чернігівське, Новгород-Сіверське і Муромо-Рязанське. Попри це авторитет Чернігівського князівства був великий, і воно втримало титул великих князів.