Звинувачення
Плани нацистської партії:
Використання нацистського контролю для агресії проти іноземних держав.
Агресивні дії проти Австрії і Чехословаччини.
Напад на Польщу.
Агресивна війна проти всього світу (1939—1941).
Вторгнення Німеччини на територію СРСР
Агресивна війна проти США.
Злочини проти миру:
«Всі звинувачувані та різні інші особи протягом ряду років до 8 травня 1945 року брали участь у плануванні, підготовці, розв'язанні та веденні агресивних воєн, які також були війнами, що порушують міжнародні договори, угоди та зобов'язання».
Військові злочини:
Вбивства і жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях і у відкритому морі.
Вивезення цивільного населення з окупованих територій у рабство та для інших цілей.
Вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими та військовослужбовцями країн, з якими Німеччина перебувала в стані війни, а також з особами, що знаходилися в плаванні у відкритому морі.
Безцільне руйнування великих і малих міст і сіл, спустошення, не виправдані військовою необхідністю.
Германізація окупованих територій.
Злочини проти людяності:
Звинувачувані проводили політику переслідування, репресій та знищення ворогів нацизму. Нацисти кидали в тюрми людей без судового процесу, переслідували їх, принижували, перетворювали на рабів, піддавали тортурам, вбивали їх.
Публичное право,Частное право. 2 раздела
Объяснение:
. Публичное право (jus рubliсum) – совокупность норм, регулирующих вопросы религиозного характера и вопросы управления. Это право, которое «аd stаtum rеi Rоmаnае sресtаt» (относится к положениям Римского государства). Публичное право включало в себя святыни, служение жрецов, положение магистратов (Ульпиан). К нему относились нормы, определяющие правовое положение государства и его органов и регулирующие их отношения с частными лицами. Римское публичное право содержало нормы о судопроизводстве: формах судебного процесса, вызове в суд, доказывании и доказательствах, процессуальном представительстве; уголовного права: о преступлениях и наказаниях, об ответственности за преступления; о законах, сенатус-консультах и долговременном обычае; о порядке похорон и церемоний; о право и дее лиц, о структуре власти, о занятии государственных должностей. Нормы публичного права носили повелительный характер (императивные) и не могли быть изменены. Применялись методы власти и подчинения. Публичное право неразрывно связано с обязанностями.
2. Частное право (jus рrivаtum) – совокупность норм, регулирующих вопросы имущественных и семейных отношений в римском обществе. Это право, которое относится «аd singulоrum utilitаtеm» (касается выгоды, интересов отдельных лиц). Частное право регулировало отношения частных лиц между собой и в институтах, связанных с производством, обменом вещей и услуг. Частное право делилось на комплекс имущественных (по поводу вещей) и личных прав (абсолютных, неотчуждаемых).