ответ:Караханиды не стали копировать систему социально-экономических традиций своих предков. Ханы давали своим родственникам и приближенным права на получение с населения уделов налогов «икта», которые ранее взимались в пользу государства. Держателя икты называли арабским термином мукта, или персидским термином иктадар. После падения государства караханидов в начале 40-х годов XIIвека этот институт отвергли их завоеватели, кидани.
Содержание икты и регламентация прав иктадаров определялись четко. Низам аль-Мульк писал: «Мукта, у которых икта, пусть знают, что по отношению к народу им не приказано ничего, кроме как собирать добрым образом законную подать, что им препоручено; когда они это собрали, пусть будут у народа безопасны тело, имущество, жены и дети, пусть будут безопасны их вещи и владения, пусть не будет мукта к ним никакого пути» [1].
Институт икты не предусматривал юридически оформленного прикрепления крестьян к иктадару, хотя в трудах исследователей сохранились истории о том, что многие иктадары стремились закрепить за собой свои условные держания (икта) навечно.
Икты подразделялись на несколько разновидностей. Имелись феодальные земельные которые в свою очередь делились на крупные, средние и мелкие) и военная икта (размеры зависели от должности, военного ранга и заслуг иктадара). Крупные икты получали члены династии и сановники, мелкие доставались их вассалам. Передача икты оформлялась специальной грамотой, в которой указывался статус иктадара и стоимость надела в денежном выражении.
Кроме того, караханиды развивали институты натурального и денежного содержания военных лиц, которые должны были по первому требованию правителей являться со своими людьми на военную службу с оружием и снаряжением.
Новым источником налоговых поступлений в казну служили также большие земельные участки, конфискованные у врагов караханидской династии [2].
Одной из распространенных форм эксплуатации крестьянства была издольщина, согласно которой земля, находившаяся в собственности государства или наследственных землевладельцев, сдавалась крестьянам в аренду. Издольщик брал на себя обязательства сдавать государству и собственнику земли или распорядителю вакфа большую часть урожая в виде налога государству и собственнику земли, либо распорядителю вакфа.
Чаще всего издольщиками становились крестьяне, не имевшие своего участка орошаемой земли. Зачастую ими становились переселившиеся из Мавераннахра земледельцы или перешедшие к оседлости кочевники.
Объяснение:
Сильні сторони: стабілізація міжнародного становища, принаймні до поч.. 30-х рр.., утворення нових держав у Європі, Ліги Націй – прототип сучасної ООН, постановка питань про роззброєння. Слабкі сторони: творці Версальсько-Вашингтонської системи вилучили з неї таку велику державу, як Радянська Росія, а СшА відмовилися бути її гарантом, що позбавило систему всезагального, універсального характеру, робило її вразливою і недієздатною; територіальне розмежування та визначення кордонів нових держав у Європі здійснювалося довільно, без урахування етнічного складу населення, що породило майбутні німецько - чехословацькі, польсько-німецькі, угорсько-словацькі, угорсько-румунські та інші суперечки; колоніальну систему збережено, колонії переможених держав лише поміняли господарів, що викликало піднесення національно-визвольного руху – Китай, Індія, Туреччина; проігноровані повоєнні економічні проблеми, окрім надмірних репарацій з Німеччини та її союзників, розірвано традиційні економічні зв’язки, звідси економічна та фінансова руїни в ряді країн та утвердження на цьому грунті тоталітарних і авторитарних режимів; Німеччину як велику державу було принижено статтями Версальського договору – роззброєння, репарації; розброєння було лише формальним, воно стосувалося держав, що програли війну; «договір 5-ти» обмежував виробництво лінкорів, але не підводних човнів, середніх кораблів, сухопутних сил, авіації, артилерії; неефективність Ліги Націй через корисливі позиції учасників.