Объяснение:
Друга половина ХVІІ-XVIII ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).
Початкові, середні та вищі навчальні заклали не мали єдиної програми освіти, оскільки створювалися з ініціативи представників різних верств населення.
Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл - навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Вміння каліграфічно писати не вважалося необхідним на цьому етапі освіти, тому учні засвоювали тільки навички спрощеного письма.
Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів - дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходських шкіл і навчали дітей, наймалися приватними вчителями, заробляючи цим на життя та розповсюджуючи знання, які іноді виходили за межі тих, що їх надавали церковні школи.
Объяснение:
Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді дерева валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним товаром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поширеним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі – для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори в даху. Наявність печей в житлах відрізняє слов'янські поселення від їхніх північних сусідів – угрофіннів і південних степових кочівників. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма – льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти.