Войны этого времени носили ярко выраженный захватнический характер; другой их целью была окончательная ликвидация экономических соперников Рима в Средиземноморье. Недаром главным противником уже ослабленного в политическом и военном отношениях, но еще сильного экономически Карфагена был в Риме цензор Марк Порций Катон Старший (стали крылатыми часто повторяемые им слова: «Карфаген должен быть разрушен») , связанный с богатым купечеством, обеспокоенным новым хозяйственным, торговым подъемом давнего соперника за морем. Итак, город сровняли с землей, десятки тысяч жителей продали в рабство, а на значительной части подвластной некогда Карфагену территории создали провинцию Африка. 13 лет спустя опять-таки одновременно произошли новые важные события на востоке и на западе. В Пергаме скончался царь Аттал III, завещавший свое царство верному союзнику Пергама Риму. Пергамское царство образовало еще одну провинцию — Азию. Тогда же в Испании победой римлян завершилась борьба с местными иберийскими племенами: город Нуманция» центр их сопротивления римской экспансии, был взят войсками покорителя Карфагена Сципиона Эмилиана.
Таким образом, на завоеванных за несколько десятилетий землях, по-прежнему считавшихся «собственностью римского народа» , возникли провинции во главе с преторами или консулами: Сицилия, Сардиния, Ближняя и Дальняя Испании, Македония, Ахайя, Африка и Азия. Наместники, которыми чаще всего становились люди, исполнявшие прежде высшие административные функции в самом Риме, бывшие консулы или преторы, сосредоточивали в своих руках всю полноту военной и судебной власти в провинции. Города в провинции имели неодинаковый статус, что проявлялось в заметных различиях их обязанностей в отношении Рима (уплата натуральных или денежных налогов, предоставление Риму вс воинских контингентов пехоты или флота).
Іконобо́рство (грец. εἰκονομαχία; також іконокла́зм — від грец. εἰκόνα — «образ» (ікона) + грец. κλάω — «розбивати») — вчення, яке виступає проти використання образів Бога і святих у богослужінні і суспільному житті.
У сучасному світі іконоборців можна зустріти серед представників усіх основних світових віровчень, зокрема деяких напрямків християнства, юдаїзму й ісламу. Іконоборство поширене майже в усіх протестантських догматах, оскільки є декілька причин, доказів, що записані у Святому Письмі. Сам Лютер був абсолютно проти поклоніння іконам, оскільки вважав, що це не є посланням Бога до людей, Біблія цього не підтверджує і навіть забороняє. З цим були згодні і Кальвін і Цвінглі і євангельські богослови.
Іконоборці вважали священні зображення ідолами, а культ шанування ікон — ідолопоклонництвом, посилаючись на старозавітні заповіді («не створи собі кумира і ніякого зображення того, що на небі вгорі. Не поклоняйся їм і не служи їм»).
Іконоборство — один з найбільших релігійно-політичних рухів у Візантії в VIII — початку IX століть, точніше з 726 року, направлений проти шанування ікон. В майбутньому, після поразки, багато іконоборців того часу стали прихильниками ісламу.
Ще одну хвилю іконоборства бачимо у Священній Римській імперії — Європі в XVI—XVII ст., де християни, протестуючи проти диктату тогочасного верховного священства Західної Християнської Церкви, руйнували церкви і нищили ікони (Голландія, Німеччина і т. д.).
Також деякі люди розглядають як іконоборців представників різних суспільно-політичних рухів початку XX ст., зокрема більшовиків і комуністів, оскільки вони теж руйнували церкви і нищили ікони.
Ікона є видиме невидимого, що не має образу, але тілесно зображене заради слабкостей розумінь наших. Св. Іоанн Дамаскін
Слово «ікона» — грецьке, у перекладі означає «образ», «зображення». Православна ікона — це особливий вид самовираження і саморозкриття сутності Церкви, в основі якої лежить боголюдський організм. З точки зору християнської догматики, ікона — свідчення того, що Син Божий став Сином Людським, що Божественне Слово отримало плоть.
Объяснение:
Как то так)
Иван III родился 22 января 1440 года. Править Иван Васильевич начал после смерти своего отца в 1462 году. Стоит отметить что после восхождения на престол он получил титул "Великий". Нам нужно помнить Ивана III как не только великим царем, но и великим полководцем который разгромил войско повстанцев на реке Угре. Нельзя не сказать о том что Иван III получил прозвище "собирателя земли русской" за объедениние земель вокруг Москвы. В 1497 году Иван III создал судебник, в котором хранились все законы земли русской. Иван III обладал своим дипломатическим талантом. В доказательство можно привести важную дату-1472 год. В этом году он заключил союз с Крымским ханством. К сожелению все хорошие цари когда-то умирают и это случилось с Иваном III. Он скончался 27 октября 1505 года пережив свою жену на 2 года. Результатом его правления стали военные союзы, освобождение Руси от Золотой Орды и самое главное-это объединение земель вокруг Москвы.