ІІ варіант
Виберіть правильний варіант відповіді.
1) У якому з скіфських курганів знайдена пектораль?
а) Солоха; б) Гайманова Могила;
в) Товста Могила; г) Чортомлицькому.
2) Перші осередки цивілізації в Давній Індії виникли в долині річки:
а) Інд; б) Ґанґ;
в) Хуанхе; г)Янцзи.
3) Халдейське царство досягло розквіту за часів правління:
а) Набопаласара; б) Навуходоносора II;
в) Ашоки; г) Дарія І.
4) Замкнені групи людей різного соціального стану, приналежність до яких визначалася народженням, називалися в Індії:
а) варни; б) ранги;
в) касти; г) номи.
5) Замкнені групи представників однієї професії, які жили в одному районі, називалися в Індії:
а) варни; б) ранги;
в) касти; г) номи.
За описом географічного положення держави назвіть її.
6) Північна і центральна частини східного узбережжя Середземного моря.
7) Одна з найдавніших цивілізацій Близького Сходу, що існувала наприкінці IV — на початку II тис до н. є. в Південному Дворіччі — в області нижньої течії Тигру та Євфрату, на півдні сучасного Іраку.
8) На заході цю державу відділяють від іншого світу Тибетські гори, на півночі — пустеля Гобі, на півдні і сході — Тихий океан. Місцеві жителі назвали свою країну Серединним царством, а також Піднебесною, уважаючи її центром світу.
9) Які реформи провів Дарій І?
10) Схарактеризуйте господарство та суспільний устрій скіфів.
11) Як ви вважаєте, чому вчення Конфуція «про шляхетну людину» надовго стало в Китаї ідеалом взаємин між людьми і в родині, і в державі? (Згадайте основні положення вчення Конфуція і головні проблеми, із якими стикалися держави в Китаї.)
12) Про які події йдеться в уривку: «Вони цінують свободу більше, ніж золото та пурпурові тканини. їх неможливо підкупити, як вавилонських або єгипетських жерців, їх неможливо залякати, оскільки вони завжди зможуть укритися від ворога на безкраїх просторах своєї країни… Ми ледве не загинули в цій країні. Краще нам ніколи не зустрічатися вдруге…». Що можна додати, характеризуючи згаданий у тексті народ та його супротивників?
Я расскажу о Михаиле Голицыне.
Родившись в Москве, он был младшим сыном Михаила Андреевича Голицына и его жены Прасковьи Никитичны Кафтировой.
В 1703 году он начал карьеру в императорском флоте России. С 1708 по 1717 год он изучал мореплавание в Нидерландах и Великобритании. В 1717 году он вернулся в Россию и участвовал в Великой Северной войне, во время которой он отличился в битве при Гренгаме, командуя отрядом гребного флота, разгромившим шведскую эскадру. Битва при Мольятичи, также известная как Битва при Доброе, состоялась 31 августа 1708 года в Мольятичах во время Северной войны. Русская армия Петра Великого под командованием Михаила Голицына успешно атаковала авангард шведской армии Карла 12 под командованием Карла Густава Рооса. Шведские войска были удивлены атакой русских в утреннем тумане и отошли к основной шведской армии.
Объяснение:
В 1726 году он стал советником Адмиралтейского совета и был назначен командиром лейтенанта. В 1728 году он стал тайным советником и сенатором, а в 1727 году он был назначен президентом Коллегии правосудия. Вместе со своим братом, также Михаилом Михайловичем, он участвовал в событиях, связанных с коронацией императрицы Анны Ивановны.
В 1732 году он вернулся на военно-морской флот в звании вице-адмирала, но в 1741 году на престол вступила императрица Елизавета, и он был отозван в политику, снова став тайным советником в 1745 году. С 1745 по 1748 год он был назначен послом в Персию и принес Персиковые деревья возвращаются в его теплицу, в результате чего первый урожай персиков собирают в России.
В 1746 году ему было присвоено звание адмирала, с 1748 он был командующим военно-морским флотом России, а в 1750 году он был назначен председателем совета адмиралтейства. Он один из адмиралов, зачисленных за развитие русского военно-морского искусства. В декабре 1752 года он был назначен верховным главнокомандующим Санкт-Петербургом, должность, которую он занимал до мая 1754 года.
В 1756 году Голицын был возведен в звание генерал-адмирала. Он был третьим лицом, занимавшим эту должность, и последним, кто не был членом королевской семьи.
Он вышел на пенсию в 1762 году и умер 25 марта 1764 года в Москве. Он был похоронен там в Богоявленском монастыре.
Пізньої осені року 1240, монголо-татарське військо з'явилося біля Києва. Літописець писав про це:
...обступила Київ сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння возів його, ревіння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами.
Монголи очікували підходу основної орди на чолі з Батиєм. За традицією вони спочатку запропонували князям здатися на милість переможців. Проте київське віче вирішило стояти на смерть. Оборону очолив галицький воєвода Дмитро.
Батий зібрав до Києва свої головні сили і, ймовірно, всі 32 пороки, які мали монголи під час походу 1240 — 1241 років[2]. Монголи розмістили їх біля Лядських воріт, що розташовувалися на території сучасного Майдану Незалежності. Вали цієї ділянки київських оборонних споруд були слабкі. Тут також лежало Козяче болото й ручай, що замерзли й перестали діяти як захисний фактор[2]. Монголи захопили частину валу, де дерев’яні заборола були зруйновані пороками.
Постави же Баты порокы городу, подьлѣ врать Лядськыхъ, ту бо бѣаху пришли дебри; порокомъ же беспрестани бьющимъ день и нощь, выбиша стѣны
Вдершись до міста Ярослава, татари перепочили ніч, а зранку почали штурм міста Володимира. Після запеклої бійки останні захисники зачинилися в Десятинній церкві, але монголи підвели спеціальні машини, і завалили храм, поховавши під його стінами героїчних захисників міста. У нерівному бою загинули майже всі оборонці Києва. Вороги захопили в полон пораненого воєводу Дмитра, але за хоробрість зберегли йому життя. З 50 тис. киян живими залишилися не більше 2 тис. осіб. Місто лежало в руїні. Про цю трагедію сповіщає літописець:
Объяснение:
как мог стисло