Права гражданина в Риме менялись в разные времена и при разных правителях и зависели от заслуг личности перед государством.
В период Республики граждане имели следующие преимущества:
Возможность голосовать и избираться через народное собрание. Когда границы Римской империи расширились, это право приобрело номинальное значение, т.к. граждане, жившие на её окраинах, из-за удалённости не могли участвовали в политическом процессе. После отмены народных собраний избирательное право потеряло своё значение, остался только статус.
Право собственности – римляне могли быть субъектами любых имущественных правоотношений, которые фиксировались нормами тогдашнего права.
Право брака. Детям, рождённым в таком браке, автоматически предоставлялось римское гражданство.
Правовой иммунитет, т.е. защита от пыток и телесных наказаний, право на суд в Риме. Гражданин мог дать согласие на применение к нему местных законов, а мог воспользоваться правом на рассмотрение его вопроса в римском суде.
Право на суд и самозащиту, а также на предъявление исков и обжалование судебных решений. Гражданин мог обратиться лично к императору для рассмотрения или обжалования своего вопроса.
Сохранение гражданства при переезде в полис, сопоставимый по статусу.
Только римский гражданин имел право состоять на действительной военной службе.
Находясь на форуме, в суде или ином официальном учреждении, гражданин Рима имел право носить тогу.
При императоре Октавиане Августе обедневшие граждане содержались за государственный счёт.
Отдельного рассмотрения заслуживает вопрос о правах женщин в Риме. Конечно, они не могли голосовать, представлять свои интересы в суде или занимать какие-либо должности, зато имели право на развод, на владение собственностью, на ведение бизнеса, на заключение сделок, могли заниматься общественной деятельностью или благотворительностью
ответ:1
Объяснение:
Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. Веде свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Головою виступав виборний гетьман. З 1654 перебувала під протекторатом московського царя. Протягом другої половини XVII — початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії.
У 1667 за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування лише на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Московського царства від її військових супротивників. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Шведської імперії. Протягом 18 століття поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.
Оскільки з середини XIV й до 1780-х саме городові козаки були найчисленнішою групою служилого стану Гетьманщини, її також іноді згадують як Військо запорозьке Городове.
Значение Української козацької держави
Народження з Запорізької Січі Гетьманської держави було логічним продовженням формування нації і державності. Виняткову роль в цьому відіграв гетьман Богдан Хмельницький. При ньому держава набула всіх ознак республіканського демократичного устрою.
В цей час в Україні сформувалась нова верства населення — шляхта. В межах Гетьманщини саме шляхта і забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XTV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила і сприйняла все краще від попередніх поколінь. Шляхта стала соціальним ідеалом нової української еліти Гетьманщини, яка досягла зрештою російського дворянського звання. Ця концепція грунтовно досліджена в монографії Н.Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)".— Київ, 1994.