1
Традиційним прийнято називати товариство з переважаючим аграрним укладом. У ньому соціокультуруная життя регулюється за до традицій. Поведінка кожного члена суспільства тут знаходиться під суворим контролем. Воно регламентовано нормами поведінки, які встановлені традиційними соціальними інститутами (сім`я, громада). Будь-які спроби суспільних нововведень зіштовхуються з неприйняттям великої групи людей. Адже для традиційного суспільства характерний високий рівень соціальної солідарності.
2
У традиційному суспільстві відбувається природний поділ праці. Спеціалізація здійснюється по половозростному ознакою. Спілкування людей один з одним мало залежить від статусу і посади. Воно регулюється неформальними нормами неписаних законів релігії і моральності). Велику роль відіграє те, що багато людей між собою пов`язані родинними відносинами. Тому влада часто передається у спадок. Поширене так само правління ради старійшин.
3
Свій статус в традиційному суспільстві людина набуває при народженні. Суспільний устрій часто пояснюється за до релігії. Правитель зазвичай сприймається як посланником бога на землі. Будь-яка влада вважається «владою від бога». Тому глава держави в такому суспільстві буде користуватися незаперечним авторитетом. З цієї причини традиційному суспільству не властива мобільність.
4
Культурне життя такого суспільства сформована в основному за до культури предків і традиціями. Це культура минулого, виражена в пам`ятках архітектури, фольклорі. Їй властива гомогенна структура. Культурне життя традиційного суспільства закрита для проникнення альтернативної культури інших народів.
5
Традиційне суспільство називають ще аграрним. У ньому сильно розвинений сільськогосподарська праця. Виробництво націлене, в основному, на заготівлю сировини. Її здійснює селянська сім`я для задоволення особистих побутових потреб. Витрати виробництва надходять у продаж. Найчастіше в традиційному суспільстві слабо розвинена технічна складова виробничого процесу. Найчастіше використовуються ручні знаряддя праці. Темпи економічного зростання зазвичай невисокі. Розвинені різні ремесла (гончарне, ковальське, шкіряне і т.д.)
Расширение арабской империи после смерти пророка Мухаммеда привело к созданию халифатов, которые занимали обширную географическую область, и обращение в ислам распространялось, благодаря миссионерской деятельности — особенно суфиев, которые легко смешивались с местным населением для распространения религиозных учений[1]. Эти ранние халифаты с мусульманской экономикой и торговлей и последующее расширение Османской империи привели к распространению ислама вне Мекки — до Атлантического и Тихого океанов — и созданию мусульманского мира. Торговля играла важную роль в распространении ислама в различных частях света, особенно в Юго-Восточной Азии[2][3].
Вскоре образовались мусульманские династии, они следовали друг за другом. Аббасиды, Фатимиды, Альморавиды, Сельджукиды, Аджуран, Адал и Варсангали в Сомали, Моголы в Индии и Сефевиды в Персии, и Османы были крупнейшими и самыми могущественными империями в мире. Народ исламского мира создал множество высокоразвитых центров культуры и науки с торговой сетью, путешественниками, учеными, века ислама. Исламская экспансия в Южной и Восточной Азии созданию космополитических и эклектичных мусульманских культур на индийском субконтиненте, в Малайзии, Индонезии и Китае[4].