Глава Міністерства закордонних справ (МЗС) України в середині квітня поставив питання руба перед керівниками НАТО. Павло Клімкін в жорсткій формі заявив: "Якщо Україна не отримає гарантій від альянсу, то ми будемо змушені шукати інші варіанти". Довгі роки українські політики, ЗМІ та грантові організації вели активну пропагандистську кампанію, представляючи НАТО як єдино можливий варіант військово-політичного союзу. Тепер же, поки ні генеральний секретар НАТО Йєнс Столтенберг, ані перші особи США і Великобританії ще нічого не відповіли на ультимативну вимогу міністра закордонних справ України, є час розібратися, які ще існують організації військово-політичного типу. І в які з них Україна могла б вступити.
А у нас ЕКОВАС
Якби Павло Клімкін перейнявся питанням трохи раніше, можна було б розглядати участь України в Західноєвропейському союзі. ЗЄС – військово-політична організація, що існувала з 1954 по 2011 роки і відображала прагнення країн ЄС діяти у військово-політичній сфері в автономному режимі від США і НАТО. Маастрихтський договір ("Договір про Європейський Союз") 1992 року, що поклав початок ЄС, поклав вирішення військових завдань саме на Західноєвропейський союз. А підписана членами ЄС у 1992 році Петерсбергська декларація передбачала проведення самостійних військових операцій (без США і Канади), створення центру обробки даних космічної розвідки і формування власних військових підрозділів:
- "Єврокорпусу" - Об'єднаного армійського корпусу;
- "Еврофора" - оперативного з'єднання сухопутних військ;
- "Євроморфора" - оперативного з'єднання військово-морських сил.
Однак на цих рішучих кроках активізація ЗЄС і завершилася. На саміті Європейської ради в Кельні в 1999 році функції Західно-європейського союзу були передані ЄС. Тобто, по суті кажучи, військово-політичний блок припинив свою фактичну діяльність, хоча формально існував до 2011 року. І раптом у березні 2015 року з боку перших осіб Євросоюзу зазвучали несподівані заяви. Глава Єврокомісії Жан-Клод Юнкер 8 березня заявив, що Європейському Союзу пора створити власну армію як інструмент, щоб відстоювати інтереси Європи в світі. "Спільна європейська армія показала світу, що між країнами-членами ЄС ніколи більше не буде війни. Така армія до б нам провадити загальну зовнішню політику та політику безпеки... Армія ЄС потрібна не для того, щоб задіяти її відразу, а щоб натякнути Росії, що ми серйозно ставимося до захисту цінностей Європейського союзу", - заявив Юнкер в інтерв'ю Welt am Sonntag (ФРН). Нагадаємо, що положеннями Північноатлантичного альянсу закріплений принцип "колективної безпеки". Жан-Клод Юнкер постарався максимально тактовно пояснити, що, на його думку, війська НАТО не можуть впоратися з цим завданням з об'єктивних причин. Слова голови Єврокомісії можна розшифрувати в тому сенсі, що політична і економічна еліта ЄС незадоволена роботою НАТО, а також націлена підвищити свій вплив, як у Європі, так і в усьому світі. Та, власне, про спроби відновити престиж Юнкер сказав відкритим текстом. "Європа останнім часом неабияк втратила престиж, – вважає Жан-Клод Юнкер. – Навіть у зовнішній політиці нас перестають приймати всерйоз". Його ініціатива збігається з думкою міністра оборони ФРН Урсули фон дер Ляйєн. "За таким переплетенням армій з перспективою коли-небудь мати (загальну) європейську армію, на мою думку, майбутнє", – заявила міністр фон дер Ляйєн в інтерв'ю радіостанції Deutschlandfunk (ФРН). Тому є ймовірність, що "холодна війна 2.0" стане стимулом для реанімації військово-політичного блоку ЗЄС, або для його реінкарнації під іншою назвою. Але це все побажання на майбутнє, бо перехід від слів до справи вимагає часу, не кажучи вже про політичну волю.
Объяснение:
Князь Галицко-Волынский, великий князь киевский (1240), первый король Руси-Украины (1253) родился в 1201 году в городе Галич. Сын князя Романа Мстиславича из династии Рюриковичей и его второй жены Анны.
В детские годы находился «на воспитании» при дворе венгерского короля Эндре II в. В 1211 был поставлен боярами на княжение в Галиче, но в 1212 изгнан.
В 1221 стал княжить на Волыни и в 1229 завершил объединение волынских земель. В 1223 г.. отличился в битве русичей на реке Калке против монголо-татар. Стремясь восстановить Галицко-Волынское княжество отца, Даниил Романович в 1238 при поддержке горожан овладел Галичем. Впоследствии передал Волынь брату Василию Романовичу, а сам занял Киев. Ведя упорную борьбу не только против княжеских распрей, засилья бояр, но и против роста агрессии со стороны венгерских и польских феодалов, князь Даниил, кроме своей боевой дружины, опирался также на мелких служащих и городское население развитию городов, привлекая туда ремесленников и купцов.
При нем было основано города Львов, Угровск, Данилов, восстановлено Дрогичин, возведены новые мощные крепости Кременец и Холм. Даниил Галицкий перенес столицу Галицько-Волынского княжества из Галича в Холм. После вторжения монголо-татар в Юго-Западную Русь (1240) и установления зависимости от татарских ханов, Даниил осуществлял меры для предотвращения новых вторжений. Он поставил перед собой задачу объединить Русь для отпора Золотой Орде и заключил союз с владимиро-суздальским князем Андреем Ярославичем.
В 1245 в битве под Ярославлем Галицкие войска Даниила разбили объединенные полки венгерских и польских феодалов и галицких бояр, что завершило почти 40-летнюю борьбу за восстановление единства Галицко-Волинского княжевства. Даниил Галицкий вмешался в войну за австрийский герцогский трон и в начале 1250-х гг. добился признания прав на него для своего сына Романа. Женив младшего сына Шварна с литовской княжной его восхождению на литовский великокняжеский престол. В 1252 г.. вместе с братом Василием и сыновьями организовал освободительный поход против монголо-татар на Волынь. Рассчитывая на западных союзников для противостояния Орде, согласился принять от папской курии в 1253 королевский титул; акт коронации Даниила состоялся в г.. Дорогичин.
Однако вести войну с татарами Даниилу Романовичу пришлось собственными силами, причем впервые в истории Руси-Украины один из ее князей всегда брал верх над непобедимыми, как тогда считалось, монголо-татарами. В 1245-1264 гг. Даниил был полновластным хозяином Галицко Волынского княжества. Время княжения Даниила Романовича был периодом наибольшего экономического, культурного подъема и политического усиления Галицко-Волынского государства. Последние годы жизни Даниил Романович болел, почти потерял зрение.
В 1264 он умер в построенном им любимом городе Холме. С его смертью закончило существование Галицко-Волынское великое княжество, одно из самых мощных государственных образований Восточной Европы. Галицкая и Волынская земли были разделены между его и сыновьями брата Василия. По сути, вернулись времена феодальной раздробленности. Однако до войны не дошло
Объяснение:
1. Велике князівство Литовське, утворене на 90 % з українських та білоруських земель, певною мірою нагадувало Київську Русь.
2. не знаю
3.Одним з найважливіших наслідків для українського народу було те, що українські землі - і ті, що належали перед тим до Литви, і ті, що належали вже до Польщі, опинилися тепер в одній державі.
4.1473:Дотримуючись своєї політики, Вітовт усунув князя Володимира від князювання в Києві й на його місце призначив Скиргайла Ольгердовича. Після його смерті у 1396 р. Вітовт правив Київською землею через своїх намісників. Князівська влада в Києві відновилася ще раз з 1440 по 1470 р. Останнім київським князем був Семен Олелькович. Після цього Київська феодальна держава перестала існувати. Київською землею почали керувати литовські воєводи.
1452:Початок правління Свидригайло
Ьм ,бчрсоммиижж шпша прдрла пщплпшп пшпшп
Объяснение: