Дата:6 квітня — 29 травня 1453 падіння Константинополя.
Оборона Константинополя (грец. Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, Halōsis tēs Kōnstantinoupoleōs) — битва, що відбувалася між християнською Візантійською та ісламською Османською імперіями за володіння Константинополем. Почалася 6 квітня з облоги візантійської столиці турками-османами під командуванням султана Мегмеда II. Православних захисників, яких очолював імператор Костянтин XI, підтримали католицькі держави Венеції, Генуї та Святий Престол. Облога міста тривала 53 дні. 29 травня 1453 року, завдяки артилерії, мусульманські війська взяли Константинополь штурмом. Його падіння поклало край існуванню Візантійської імперії, перервало 1500-літню греко-римську традицію регіону й завдало великого удару по європейському християнському світу, насамперед православ'ю. Османи перенесли свою столицю до Константинополя, який перейменували на Стамбул. Перемога утвердила турецьке панування в східному басейні Середземномор'я та Балканах. У європейській історіографії падіння Константинополя вважається епохальною подією, що завершує добу середньовіччя. В турецькій традиції називається завоювання Стамбулу (тур. İstanbul'un2 квітня — 5 квітняРедагувати
Передові загони турків вийшли до міста 2 квітня, відразу ж після свята Воскресіння Христового. Жителі міста негайно зробили вилазку і вбили кілька турків. Однак наближення всього турецького війська змусило ромеїв відійти до міста, зруйнувати мости через рови і закрити міські ворота. Імператор Костянтин також наказав протягнути ланцюг через Золотий Ріг.
5 квітня до столиці підійшла основна частина турецької армії.
6 квітня Константинополь був повністю блокований. Першими діями турецької армії були атаки на форти, що знаходилися поза міськими стінами. Один з грецьких фортів перебував у Ферапіі, на пагорбі біля берегів Босфор а, інший — у селі Студіос на березі Мармурового моря. Форт в Ферапії захищався два дні, форт у селі Студіос був зруйнований турецькими артилеристами протягом декількох годин. Захисники фортів що залишилися в живих були демонстративно посаджені на палю на очах обложених городян Константинополя. Тільки вежа на острові Прінкіпос чинила опір. Але і це укріплення було взято турками, захисники башти були перебиті, а жителі міста продані в рабство (Халконділ Лаонік).
6 квітня — 18 травняРедагувати

Облога міста
Перша половина квітня пройшла в незначних сутичках. 9 квітня турецький флот підійшов до ланцюга, що перекривав Золотий Ріг, але був відбитий і повернувся до Босфору. 11 квітня турки сконцентрували важку артилерію навпроти стіни над руслом річки Лікоса і почали бомбардування, яке тривало 6 тижнів. Важкі гармати постійно сповзали зі спеціальних платформ у весняну багнюку. Потім турки підвезли дві величезні бомбарди, одна з яких, названа Базилікою, була побудована відомим угорським інженером Урбаном і спричиняла величезні руйнування в стінах укріплень Константинополя. Бомбарда, побудована Урбаном, мала ствол довжиною 8 — 12 метрів, калібр 73 — 90 сантиметрів та металу 500-кілограмові ядра.[2]25 травня султан Мехмед зібрав раду, на якому було, всупереч думці маловірів, прийнято рішення про генеральний штурм міста. 26 і 27 травня Константинополь був підданий сильному бомбардуванню. Турецькі артилеристи спорудили спеціальні платформи ближче до стіни і витягнули на них важкі гармати, щоб стріляти по стінах в упор.
28 травня 1453 року, в понеділок, оголошений день відпочинку в турецькому таборі, щоб воїни набралися сил перед вирішальним боєм. Поки солдати відпочивали, султан планував, кому куди наступати. Вирішальний удар наносився в районі річки Лікос, де стіни були сильно зруйновані. Турецький флот повинен був висадити матросів і на узбережжі Мармурового моря, і на узбережжя Золотого Рогу, де ті повинні були штурмувати стіни, відволікаючи греків від місця головного удару. Особливий загін Заганос-паші повинен був пройти по понтонного мосту через Золотий Ріг
1. Со второй четверти XVIII в. (с 1725 г. — со смерти Петра I) в России начинается эпоха дворцовых переворотов — смена царствующих особ, которая сопровождалась ожесточенной борьбой между различными группировками придворной знати. В 1722 г. Петр I издал указ о престолонаследии, по которому вопрос о преемнике престола отдавался на рассмотрение «правительствующего го-сударя» . 2. Поскольку Петр I не назначил себе наследника, то решение о том, кто взойдет на престол, должен был принимать Сенат. Старая знать (Голицыны, Долгоруковы) вы-ступала за царевича Петра, сына Алексея. Новая знать (Меншиков, Толстой и др. ) воз-вела на престол жену Петра Великого — Екатерину I. Большую роль в этом сыграла гвардия, новая сила, которая появилась на авансцене русской истории. 3. Екатерина I была женщиной доброй, но не к управлению государст-вом. Неограниченное влияние на императрицу оказывал Меншиков. Он стал фактиче-ским правителем России. Своеобразным компромиссом между группировками знати явилось учреждение в начале 1726 г. высшего органа управления государством — Вер-ховного тайного совета. В него вошли 7 человек (Меншиков, Апраксин, Толстой, Го-лицын, государственный канцлер Головкин, вице-канцлер Остерман и др.) . Сенат и коллегии ставились под надзор этого органа. 4. Тайный совет уменьшил подушный сбор с населения, дал право торговли дво-рянам (до этого торговали только купцы) . В мае 1727 г. умерла Екатерина I. Незадолго до смерти она выбрала своим преемником 12-летнего царевича Петра, сына убитого царевича Алексея. После смерти Екатерины, как и при ее жизни, страной фактически правил Меншиков, указом императора он назначил себя генералиссимусом. Меншиков рассчитывал выдать свою дочь Марию замуж за Петра II. Но во время болезни Менши-кова князья Долгоруковы и вице-канцлер Остерман восстановили Петра II против светлейшего князя. Меншиков был арестован, низложен по решению Верховного тайного совета и вместе с семьей сослан в сибирский город Березов, где через два года умер. Дочь одного из братьев Долгоруковых Екатерина была объявлена невестой царя. Однако Петр II накануне свадьбы умер от оспы (в январе 1730 г.) . Династия Романовых по мужской линии пресеклась.
Со второй четверти XVIII в. (с 1725 г. — со смерти Петра I) в России начинается эпохадворцовых переворотов — смена царствующих особ, которая сопровождалась ожесточенной борьбой между различными группировками придворной знати. В 1722 г. Петр I издал указ о престолонаследии, по которому вопрос о преемнике престола отдавался на рассмотрение «правительствующего го-сударя» . 2. Поскольку Петр I не назначил себе наследника, то решение о том, кто взойдет на престол, должен был принимать Сенат. ...Неограниченное влияние на императрицуоказывал Меншиков. Он стал фактиче-ским правителем России. Своеобразным компромиссом между группировками знати явилось учреждение в начале 1726 г. высшего органа управления государством — Вер-ховного тайного совета.
Дата:6 квітня — 29 травня 1453 падіння Константинополя.
Оборона Константинополя (грец. Ἅλωσις τῆς Κωνσταντινουπόλεως, Halōsis tēs Kōnstantinoupoleōs) — битва, що відбувалася між християнською Візантійською та ісламською Османською імперіями за володіння Константинополем. Почалася 6 квітня з облоги візантійської столиці турками-османами під командуванням султана Мегмеда II. Православних захисників, яких очолював імператор Костянтин XI, підтримали католицькі держави Венеції, Генуї та Святий Престол. Облога міста тривала 53 дні. 29 травня 1453 року, завдяки артилерії, мусульманські війська взяли Константинополь штурмом. Його падіння поклало край існуванню Візантійської імперії, перервало 1500-літню греко-римську традицію регіону й завдало великого удару по європейському християнському світу, насамперед православ'ю. Османи перенесли свою столицю до Константинополя, який перейменували на Стамбул. Перемога утвердила турецьке панування в східному басейні Середземномор'я та Балканах. У європейській історіографії падіння Константинополя вважається епохальною подією, що завершує добу середньовіччя. В турецькій традиції називається завоювання Стамбулу (тур. İstanbul'un2 квітня — 5 квітняРедагувати
Передові загони турків вийшли до міста 2 квітня, відразу ж після свята Воскресіння Христового. Жителі міста негайно зробили вилазку і вбили кілька турків. Однак наближення всього турецького війська змусило ромеїв відійти до міста, зруйнувати мости через рови і закрити міські ворота. Імператор Костянтин також наказав протягнути ланцюг через Золотий Ріг.
5 квітня до столиці підійшла основна частина турецької армії.
6 квітня Константинополь був повністю блокований. Першими діями турецької армії були атаки на форти, що знаходилися поза міськими стінами. Один з грецьких фортів перебував у Ферапіі, на пагорбі біля берегів Босфор а, інший — у селі Студіос на березі Мармурового моря. Форт в Ферапії захищався два дні, форт у селі Студіос був зруйнований турецькими артилеристами протягом декількох годин. Захисники фортів що залишилися в живих були демонстративно посаджені на палю на очах обложених городян Константинополя. Тільки вежа на острові Прінкіпос чинила опір. Але і це укріплення було взято турками, захисники башти були перебиті, а жителі міста продані в рабство (Халконділ Лаонік).
6 квітня — 18 травняРедагувати

Облога міста
Перша половина квітня пройшла в незначних сутичках. 9 квітня турецький флот підійшов до ланцюга, що перекривав Золотий Ріг, але був відбитий і повернувся до Босфору. 11 квітня турки сконцентрували важку артилерію навпроти стіни над руслом річки Лікоса і почали бомбардування, яке тривало 6 тижнів. Важкі гармати постійно сповзали зі спеціальних платформ у весняну багнюку. Потім турки підвезли дві величезні бомбарди, одна з яких, названа Базилікою, була побудована відомим угорським інженером Урбаном і спричиняла величезні руйнування в стінах укріплень Константинополя. Бомбарда, побудована Урбаном, мала ствол довжиною 8 — 12 метрів, калібр 73 — 90 сантиметрів та металу 500-кілограмові ядра.[2]25 травня султан Мехмед зібрав раду, на якому було, всупереч думці маловірів, прийнято рішення про генеральний штурм міста. 26 і 27 травня Константинополь був підданий сильному бомбардуванню. Турецькі артилеристи спорудили спеціальні платформи ближче до стіни і витягнули на них важкі гармати, щоб стріляти по стінах в упор.
28 травня 1453 року, в понеділок, оголошений день відпочинку в турецькому таборі, щоб воїни набралися сил перед вирішальним боєм. Поки солдати відпочивали, султан планував, кому куди наступати. Вирішальний удар наносився в районі річки Лікос, де стіни були сильно зруйновані. Турецький флот повинен був висадити матросів і на узбережжі Мармурового моря, і на узбережжя Золотого Рогу, де ті повинні були штурмувати стіни, відволікаючи греків від місця головного удару. Особливий загін Заганос-паші повинен був пройти по понтонного мосту через Золотий Ріг