Виникло близько 1199 року в результаті захоплення Галича Володимиро-волинським князем Романом Мстиславичем, який об'єднав під своєю владою Володимиро-Волинське князівство і Галицьке князівство. Столицями Галицько-Волинського князівства в різний час були Галич, Холм (нині Хелм), Львів. Територія Галицько-Волинського князівства на південь від річки Західний Буг і його приток, досягала течії річок Вепра, Віслока, Сан І Стрий на Заході і південному заході, обмежувалася верхів'ями Пруту і середньою течією Дністра на півдні і річки Случ на сході. Князівство мало кордони на заході з Польщею та Угорщиною, на півночі - з Великим князівством Литовським (ВКЛ), на сході - з Київським князівством, на півдні - з Диким полем (степом).
Після смерті Романа Мстиславича (1205 рік) Галицько-Волинське князівство розпалося. Малолітні сини Романа-Данило Романович і Василько Романович - були вигнані з Галича. Галицько-Волинське князівство відновлено князем Данилом Романовичем у 1238 році. Він переніс столицю Галицько-Волинського князівства в нещодавно засноване ним місто Холм. Монголо-татарська навала призвела до встановлення залежності Галицько-Волинського князівства від Золотої Орди.
Після смерті Данила Романовича (1264 рік) Галицько-Волинське князівство знову перестало бути єдиним і розпалося на ряд князівств, у тому числі Галицьке і Володимиро-Волинське. На початку XIV століття Галицьке і Володимиро-Волинське князівства знову об'єдналися в Галицько-Волинське князівство під владою князя Юрія Львовича (1301-1308 роки), який зумів розширити південні межі Галицько-Волинського князівства аж до пониззя Дністра і Південного Бугу і домогтися заснування особливої Галицької митрополії (1303 рік). До початку XIV века1 в князівстві налічувалося понад 80 міст. Сини Юрія-галицький князь Лев Юрійович та Володимиро-волинський князь Андрій Юрійович (1308-1323 роки) - підтримували антивенгерський визвольний рух на Закарпатті та вели боротьбу із Золотою Ордою. Після смерті останнього правителя Галицько-Волинського князівства, Болеслава Юрія Тройденовича (1323-1340 роки), територія Галицько-Волинського князівства була розділена між Польщею та ВКЛ.
Основа економіки Галицько - Волинського князівства-орне землеробство, розвивалися також скотарство, бджільництво, полювання та рибальство. Важливу роль відігравали соляні промисли (завдяки багатим покладам солі в Прикарпатті). Центрами ремісничого виробництва були міста. Розвивалися Ковальська, ливарна і Гончарна справа, різні види будівельного ремесла і ювелірного мистецтва. Підтримувалися економічні та культурні зв'язки з Візантією, Польщею, Чехією, Священною Римською імперією та ін. Джерела свідчать про високий рівень грамотності міського населення, наявність церковних шкіл. Ймовірно, в Галицько-Волинському князівстві створена найдавніша Східно-слов'янська редакція Нового Завіту (Галицьке Євангеліє, 1144 рік). Велося власне літописання (Галицько-Волинський літопис, XIII століття), склалася особлива Художня - Галицько-Волинська школа.
ответы:
Куликовская битва 1380 года
Князь Иван Данилович Калита
Точная дата рождения Ивана Калиты не известна - предположительно это 1283 год. С 1325 г. он был Великим Московским князем, а позже, с 1328 – Владимирским. Именно в период его правления Москва получила фундамент, на котором позднее было построено ее политическое и экономическое могущество. Как мы знаем из летописей, Иван Данилович владел огромными богатствами, но был щедр. Именно за это он поучил свое прозвище – Калита, что значит Кошель.
Юность Ивана Даниловича в тени Юрия, его старшего брата. В 1319 г. Юрий, получив ярлык на Великое Княжение, уехал в Новгород, фактически передав Москву в распоряжение Ивана. Однако унаследовал Калита этот город только после смерти Юрия, по его завещанию (1325 г.).
Князь Иван Данилович Калита показал себя, как расчетливый, жесткий и хитрый правитель. Он не раз ездил в Орду, завоевав тем самым расположение и, самое главное, доверие хана Узбека. Это позволило землям Московского княжества оставаться относительно благополучными и спокойными, что привело к увеличению населения за счет переселения из других территорий.
В то же время, князь Иван Калита умел жестоко расправляться с соперниками. Он использовал убийство в Твери ордынского правителя Чолхана, как шанс уничтожить Ивана Михайловича Тверского. Отправившись в Орду, Калита выразил сожаление и желание в расправе над виновными. В итоге он получил ярлык на Великое княжение, право самостоятельного сбора дани и 50 тысяч воинов. Объединенных ратей Калиты, и Суздальского князя Александра Васильевича оказалось более чем достаточно для полного разгрома Твери. Разграбленный город был передан Константину Михайловичу. Ивану Тверскому пришлось бежать в Новгород, Псков, а затем и в Литву.
Иван Калита дважды был женат. Первую его жену звали Елена. Вторую Ульяна. Двух своих дочерей он выгодно выдал замуж, взамен получив право распоряжаться уделами зятьев. Всего же у Калиты было 7 детей. Правление Ивана Калиты ознаменовалось подчинением Рязани и Углича. Причем Углич богатейший князь Руси купил. Предприятие, имевшее целью присоединение Новгорода, оказалось не слишком успешным и Калита заключил с новгородцами мир в 1340 г. Позднее войска Ивана Калиты, как предполагают историки, по приказу хана Орды, разорили княжество Смоленское, в котором правил Иван Александрович.
Иван Калита умер в том же 1340 году. После него князем стал старший сын Симеон Иванович, получивший прозвище Гордый.