Развитие земледелия на берегах Ганга было возможным благодаря влажному мягкому климату. Нельзя сказать, что он был влажным круглый год, так как был сезон засухи, который обычно приходился на лето, и даже в муссонные месяцы. Поэтому успех сельского хозяйства целиком и полностью зависел от реки Ганг, ее притоков. Дело в том, что река и ее притоки определяли водоснабжение в долине. И только при разливах реки посевные площади получали влагу (особенно если мы говорим про сезоны засухи).
Речные долины были привлекательны для многих цивилизаций мира. Люди имели доступ к воде, могли утолить жажду, полить плоды своего земледелия.
Развитие земледелия в долине реки Ганг было возможным из-за круглогодичного доступа к пресной воде, знанием циклов муссонов позволяло им поливать свои посевы. К тому же, Ганг позволяла использовать свое течение для транспортировки товаров вдоль реки, развивая торговлю и путешествия.
Долина реки Ганг также имела особенную дренажную систему, поскольку население этого региона знало науку о движении воды. Это позволило им использовать воду реки также для строительства, для приготовления пищи, для ухода за животными. Долина Ганга характеризуется густыми лесами, что говорит о том, что здесь существовали благоприятные условия для сельского хозяйства. Потому люди и стремились выращивать здесь рис и чай.
Объяснение:
Извини что много
Объяснение:
Скоріше за все генуезькі біженці змогли недалеко поширити чуму — весною 1347 р. вона була зафіксована в Константинополі, а звідти поширилася на Балкани і узбережжя Анатолії. Візантійський історик Никифор Григорій[en] у 16-му томі своєї праці «Історія Візантії» так виклав ці події: «Близько цього часу опанувала людей тяжка чумоподібна хвороба, яка, рухаючись від Скіфії і від гирл Дунаю, панувала ще у першу весну. Вона залишалася весь цей рік, проходячи тільки по берегах, і спустошувала як міста, так і села, і наші, і все, які послідовно простягаються до Гада[21] і Стовпів Геркулесових. Наступного року вона відправилася і до островів Егейського моря; потім вразила Родос, також Кіпр і жителів інших островів» Візантійський імператор Іоанн VI Кантакузин також вказував на те, що чума почалася навесні 1347 р. у «країні гіперборейських скіфів» (Таврія) і поширилася на Понт, Фракію, Македонію, Грецію, Італію, острови Середземного моря, Єгипет, Лівію, Юдею, Сирію.
Влітку 1347 р. хвороба дісталася до Єгипту, Сирії і Месопотамії, восени — до Італії (Венеція, П'яченца, Сардинія). Є думки, що саме тоді зрештою допливли до батьківщини генуезці,[22] хоча це викликає значні сумніви. Жителі Генуї (згідно зі свідченями Г. де Мюссе) не пустили корабель зі своїми хворими земляками. Він, начебто, був змушений пристати до Марселя. Дванадцять галер прибило до узбережжя Сицилії. І моровиця поширилася по Європі…
1 листопада 1347 р. спалах чуми відмічений у Марселі. Є легенда, що генуезці цілком не винні, вони по дорозі мовляв усі загинули, а якраз марсельські моряки занесли чуму після того, як в Середземному морі побачили корабель, над яким кружляла величезна кількість птахів. Французи наблизилися до нього і побачили, що весь екіпаж мертвий, а птахи клюють трупи людей, по палубі шастають чорні пацюки. Було також багато дохлих пацюків. Поки моряки допливли до Марселя, багато з них вже захворіли…
У січні 1348 р. «Чорна смерть» дійшла до Авіньйона[23], потім почалося поширення її по теренах Франції. В Авіньйоні смертність була так велика, що не було ніякої можливості ховати небіжчиків у землі. Тоді папа Климент VI освятив річку і урочисто благословив кидати в неї тіла померлих від чуми людей.
До початку 1348 р. чума вже поширилась по Іспанії, де загинули королева Арагону і король Кастилії. До кінця січня чумою були охоплені всі великі порти південної Європи, у Середземному морі плавали кораблі, повні трупів.