ответ: 1)25 октября 1917 г. на первом заседании II съезда Советов был принят Декрет о власти. Съезд избрал новый состав Всероссийского центрального исполнительного комитета (ВЦИК) . Исполнительная власть передавалась Совету народных комиссаров (СНК) во главе с Лениным.
2)В ноябре-декабре 1917 к СНК присоединились левые эсеры и получили семь министерских портфелей.
3)В декабре 1917 при СНК была создана Всероссийская чрезвычайная комиссия (ВЧК) – первый карательный орган советской власти. ВЧК возглавил большевик Ф. Э. Дзержинский.
Уничтожение национального и сословного неравенства.
1)2 ноября 1917 г. была опубликована Декларация прав народов России (провозгласила равенство всех народов России) .
2)В ноябре 1917 г. был издан Декрет об уничтожении сословий и гражданских чинов. Для всего населения устанавливалось одно наименование – гражданин Российской Советской Республики, уравнены в правах мужчины и женщины.
3)20 января 1918 г. был утвержден Декрет об отделении церкви от государства и школы от церкви.
4)С 1 февраля 1918 г. произошел переход на григорианский календарь.
Судьба учредительного собрания. III съезд Советов.
Объяснение:
В мае 1838 года имел место грандиозный митинг в Глазго, на котором, по показаниям (возможно, преувеличенным) чартистов, присутствовало 200 000 человек, преимущественно рабочих; героем митинга был Эттвуд. Затем последовали митинги в Манчестере, Бирмингеме, Лондоне, Ньюкастле и других городах. На ньюкастльском митинге была принята предложенная О’Коннором резолюция: отстаивать всеобщее избирательное право «всеми, и притом не только законными средствами».
4 февраля 1839 года в Лондоне собрался первый национальный конвент чартистов, состоявший из 53 делегатов от различных чартистских ассоциаций. Конвент, по плану его устроителей, должен был иметь значение народного или рабочего парламента в противоположность парламенту аристократически буржуазному, заседающему в Вестминстере. На нём шла борьба между левым и правым крылом чартистов, между сторонниками физической силы и нравственного воздействия, и победа склонилась на сторону первых.
На конвенте была окончательно выработана хартия и решена её подача парламенту. В случае ожидавшегося непринятия петиции палатой общин было решено обратиться ко всем сторонникам реформы с предложением в один определённый день взять из сберегательных касс все имеющиеся у них деньги, предъявить к размену на золото все находящиеся в их руках ассигнации, а затем вооружиться и при оружия отстаивать народную свободу.
Хартия начиналась с указания на тяжёлые испытания, которым подвергается в настоящее время народ:
Мы изнемогаем под бременем налогов, которые нашими повелителями всё-таки признаются недостаточными. Наши торговцы и промышленники находятся на краю разорения. Наши рабочие голодают. Капитал не даёт прибыли и труд не вознаграждается. Дом ремесленника опустел, а склад ростовщика наполнился. В рабочем доме нет места, а фабрика стоит без работы. Мы внимательно искали причины нужды… и не нашли их ни в природе, ни в провидении…. Мы с полным почтением заявляем палате общин, что нельзя допустить продолжения такого порядка вещей…. Капитал не должен быть лишён надлежащей прибыли, труд рабочего—надлежащего вознаграждения. Законы, которые делают пищу дорогой, и законы, которые делают деньги редкими и удешевляют труд, должны быть уничтожены; налоги должны ложиться на собственность, а не на производительную деятельность… Как предварительное условие этих и других необходимых преобразований, как единственное средство, при которого интересы народа могут получить защиту, мы требуем, чтобы охрана интересов народа была вверена ему самому.
В течение первой половины 1839 года собирались подписи под этой петицией. Агитация велась по-прежнему на митингах столь же грандиозных, как и митинги 1838 года, нередко собиравшихся ночью при свете факелов, хотя парламент поспешил объявить ночные митинги запрещёнными под страхом уголовной кары.
В июле 1839 года хартия была представлена палате общин с 1 280 000 подписей. 12 июля она была рассмотрена и требования её отвергнуты большинством 235 голосов против 46.
Объяснение:
Ян Жи́жка (чеськ. Jan Žižka; близько 1360, Троцнов — 11 листопада 1424, Пршибислав) — чеський полководець, діяч гуситського руху, національний герой чеського народу.
Про більшу частину життя Яна Жижки з Троцнова скільки-небудь докладних відомостей не збереглося. Відомо лише, що він народився близько 1360 року на півдні Чехії і походив із небагатого дворянського роду. Більшість істориків схиляється до думки, що одне око він втратив у результаті травми в дитинстві або ранній юності, іншого ж позбувся вже під час гуситських війн. Тому на портретах, що зображують полководця на початку його кар'єри, ганчірка зазвичай закриває його ліве око, на пізніших — вже обидва.
У перші роки XV століття згадки про Яна Жижку з Троцнова з'явилися в чеських хроніках та інших документах, що розповідають про розгул розбійницьких банд на дорогах королівства, яке при нерішучому і схильному до алкоголізму Вацлаві IV прийшло в неабиякий занепад. З чеських документів тих часів відомо про напади загону Жижки на купців в околицях міста Чеське Будейовіце. Треба зауважити, однак, що в ті роки розбій не був серед збіднілих дворян чимось незвичайним, їм промишляли десятки бродячих лицарів і сотні їхніх помічників в.У 1409 будейовіцьким городянам вдалося зловити і повісити багатьох розбійників, які орудували в околицях міста. Ця ж доля мало не спіткала й Жижку. Але тут, коли перед ним вже маячила примара шибениці, відбулося несподіване: за лицаря-розбійника заступився сам король Вацлав. Невідомо, на якій підставі на Яна Жижку поширилася королівська амністія — можна лише припустити, що ще раніше він встиг обзавестися впливовими покровителями при дворі.
Мандри
Однак, вийшовши на свободу, Жижка від гріха подалі поїхав до Польщі, де, за деякими відомостями, взяв участь влітку 1410 у знаменитій битві при Грюнвальді. У ній польсько-литовське військо короля Владислава Ягайла та великого князя Вітовта завдало поразки лицарям Тевтонського ордену. На боці поляків бився і невеликий чеський загін, у складі якого перебував Ян Жижка. У тій битві 2 хоругви (загону) Яна Жижки відзначилися на лівому крилі союзної армії, де були розгромлені хрестоносці під командуванням Ліхтенштейна. Деякі історики також приписують Жижці участь у битві при Азенкурі між англійським та французьким військами. На боці останніх і бився, правда невдало, Ян Жижка.
Повернення на батьківщину і участь у гуситському русі
Повернувшись на батьківщину, Жижка почав придворну кар'єру, входив до свити дружини Вацлава IV — королеви Софії. Не виключено, що саме в цей час він потрапив під вплив прихильників релігійної реформи, очолюваних популярним празьким проповідником Яном Гусом. Вчення Гуса було відгуком теорій англійського теолога Джона Вікліфа, який закликав церкву до нестяжательства і наполягав на тому, що єдиним джерелом релігійних істин є Святе Письмо. «Вірний християнин, шукай правду, слухай голос правди, вчися правді, люби правду, кажи правду, тримайся правди і захищай правду до смерті», — закликав своїх парафіян Ян Гус. У 1415 році за рішенням собору католицької церкви в Констанці він був оголошений єретиком і відправлений на вогнище. Але релігійні ідеї празького проповідника стали моральним орієнтиром для тисяч незадоволених соціальною несправедливістю і посиленням впливу в Чехії заможних німецьких колоністів. Соціальне, релігійне та національне бродіння призвело до революційного вибуху.
30 липня 1419 в Празі спалахнули заворушення. Після того, як міська управа з презирством відкинула вимоги реформаторів під проводом молодого проповідника Яна Желівського, натовп узяв штурмом ратушу в Новому місті й викинув членів управи з вікон — прямо на списи і піки збройних демонстрантів. Хроніка повідомляла, що Ян Жижка був учасником цих подій. Ймовірно, він не тільки брав участь, але і був одним з лідерів повстання, інакше не був би незабаром призначений керівником празького війська. Тим часом помер Вацлав IV. Прихильники гуситського вчення і взагалі всі незадоволені не знайшли спільної мови з його консервативним і деспотичним наступником — Сигізмундом Угорським на прізвисько «Рудий Лис». Чехія стала на шлях непокори.