Відповідь:
Грушевський найбільш відомий як автор «Історії України-Руси» - десятитомной монографії, що стала основним працею в історії україністики і спричинила гострі наукові суперечки. Він відстоював тезу про відособленість слов'янського населення на території нинішньої України, починаючи з середини I тисячоліття нашої ери, таким чином, Грушевський стверджував концепцію нерозривного етнокультурного розвитку в регіоні, яке, на його думку, в кінцевому підсумку призвело до формування особливого етносу, відмінного від інших східних слов'ян. Згідно з концепцією Грушевського, Київська Русь розглядалася як форма української державності, тобто як «Україна-Русь». Спираючись на дане історіографічна допущення, Грушевський, з одного боку, проголошував етногенетичну відмінність українського і російського народів і принципова розбіжність векторів їх розвитку, а з іншого боку, постулював державну спадкоємність українців як гегемона щодо Київської Русі [6]. При цьому політика збирання російських земель від Івана III до Катерини II розглядалася Грушевським як суто негативне явище.
Реформи торкнулися буквально всіх сторін життя російської держави і російського народу, однак до основних з них варто віднести наступні реформи:
військову,
органів влади і управління,
станового устрою російського суспільства,
податкову,
церковну.
Слід зазначити, що основною рушійною силою петровських реформ стала Північна війна. На перший погляд перетворювальна діяльність Петра І представляється позбавленою всякого плану і послідовності. Поступово розширюючись вона захопила всі частини державного ладу, торкнулася всіляких сторін народного життя. Але жодна частина не перебудовувалася відразу, в один час і у всьому своєму складі.
В реформах Петра I виділяється три етапи:
Перший (1699-1709\10 р.) - зміни в системі державних установ і створення нових; зміни в системі місцевого самоврядування; встановлення рекрутської системи.
Другий (1710\11-1718\19 р.) - створення Сенату і ліквідація колишніх вищих установ; перша обласна реформа; проведення нової військової політики, широке будівництво флоту; установа законодавства; перенесення державних установ з Москви в Санкт-Петербург.
Третій (1719\20-1725\26 р.) - початок роботи нових, уже створених установ, ліквідація старих; друга обласна реформа; розширення й реорганізація армії, реформа церковного управління; фінансова реформа; введення нової системи податків і нового порядку державної служби. Вся реформаторська діяльність Петра I закріплювалася у формі уставів, регламентів, указів, які мали однакову юридичну силу.