Польско-украинские отношения — отношения между Польшей и Украиной, историю развития которых условно можно разделить на три периода: средневековье (до конца XVII века), новая история (с XVIII до начала XX века) и новейшая история и современность (c первой четверти XX века до нашего времени)
Тривале перебування при царському дворі на перших ролях сприяло зростанню не тільки економічної могутності, але й політичних амбіцій графа К. Розумовського. Численні нагороди та титули породили у нього бажання встановити спадкоємне гетьманство.
Наприкінці 1763 р. гетьман розіслав у всі полки ордери, скликаючи до Глухова всіх старшин, включно до сотника, на Генеральну Військову раду. Головним питанням, яке обговорювалося на цій раді, було запровадження спадкового гетьманства за родом Розумовських.
Після тривалих і запальних дебатів присутні на Глухівській раді виробили 23 пункти, які мали увійти до майбутнього прохання на ім’я російської цариці. На їх основі генеральний писар В. Туманський разом з гадяцьким (А. Крижанівський) та миргородським (Ф. Остроградський) полковниками склали чолобитну для подання імператриці Катерині ІІ. До того ж гетьманом було відправлено з таємною місією до митрополита Київського Арсенія Могилянського та архімандрита Успенської Києво-Печерської лаври Зосима Вальковича старшого канцеляриста Генеральної Військової Канцелярії Туманського (брата генерального писаря), щоб обговорити задуману Розумовським справу. Кирило Григорович розумів, що успіх справи залежить також від її підтримки вищим духовенством.
Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою була раніше. Значно розширились кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть всі українці опинилися в межах однієї держави.
До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки - крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорено сільське господарство. Руйнувань та занепадів зазнали міста і села України.
У містах люди змушені були жити у землянках, підвалах, зруйнованих будинках тощо. Перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культур і ВУЗів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Здавалось, за таких умов відродження господарства - справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну.
Насамперед люди ждали відміни колгоспної системи в її кріпосницько-сталінському варіанті. Ще до завершення німецько-радянської війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалася асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств.
Цілі галузі промисловості, що випускали озброєння та боєприпаси перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив. Коштів які змогла виділити держава за тих скрутних часів не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудували паливно-енергетичну базу, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному були завершені.
зависит от конкретного периода
до середины XVII в. жилось очень даже неплохо... .
а вот потом был определенный кризис, который и привел к событиям 1648 - 1654 гг.
а советские историки все исказили, и не только про Украину и Речь Посполитую.. .
их почитать, так до 1917 нигде хороше не жилось, а потом был чуть ли не "рай на земле"
к какой крови привел это "рай на земле" все Вы видели в 80-х - 90-х годах