Протекционизм – государственная политика, направленная на поддержание внутренних товаропроизводителей путем ограничения импорта.
Существует несколько вариантов проведения протекционистской политики.
Во-первых, это введение импортных пошлин на товары и услуги. Иногда их размер может доходить до запретительных величин, когда ввоз того или иного предмета становится экономически нецелесообразным.
Во-вторых, введение квот. Так, в 1980 году было заключено торговое соглашение между Японией и США, по которому ограничивалось количество ввозимых в Америку автомобилей.
В-третьих, утверждение стандартов и нормативов, которым не соответствует продаваемая на международном рынке продукция. В качестве примера можно привести российские нормы СЭС относительно мяса птицы, импортируемой из США.
В-четвертых, прямая государственная поддержка внутренних товаропроизводителей. Скажем, в ряде стран Европы субсидии получают фермеры.
Как правило, протекционистская политика дает временный результат. Расплатой за этот эффект становятся общая отсталость производимой в стране продукции, монополизация рынка и др. Кроме того, протекционизм приводит к торговым войнам, принятию ответных мер со стороны других государств. На сегодняшний день противодействием протекционистской политике занимается Всемирная торговая организация (ВТО).
Брест-Литовський мирний договір від 27 січня (9 лютого) 1918 р. – мирна угода між Українською Народною Республікою з одного боку та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією з іншого, підписана Бресті (Брест-Литовську); перший мирний договір у Першій світовій війні 1914-1918 рр.
Делегація УНР складалася із представників Центральної ради та Генерального секретаріату: прем’єр-міністра В. Голубовича (голова), М. Левитського, М. Любинського, М. Полоза, С. Остапенка та О. Севрюка (став головою наприкінці переговорів, підписав договір). За партійним складом це були есери і соціал-демократи. Принциповою позицією делегації був її статус представництва самостійної держави.
Підписанню Центральними державами договору з УНР передувало визнання її повноправним часником переговорів (всупереч заяві Л. Троцького про присутність в радянській делегації представників від українського радянського Народного Секретаріату). Також в ході переговорів в Бресті-Литовському радянська делегація змушена була визнати легітимність представництва УНР і незалежність самої республіки.
З умовами договору, до складу УНР відходили Холмщина і Підляшшя, а Галичина і Буковина виділялися в окремий коронний край у складі Австро-Угорської імперії.
Натомість УНР зобов’язувалася постачати Центральним державам промислову і сільськогосподарську продукцію.
Брестський договір, підписаний 3 березня 1918 р. між Центральними державами та РРФСР, зобов’язував раднарком останньої визнати законність Центральної Ради і її Народного Секретаріату, припинити політичну пропаганду в УНР, вивести з неї радянські війська і підписати мирний договір.
Объяснение: