Намір написання безсмертної сатири «Похвала Глупоті» визрів у Еразма 1509 року дорогою з Італії в Англію, куди він вирушив на за англійських друзів, окрилений надією, що новий король Англії Генріх VIII стане покровителем гуманістів, а Англія — центром гуманізму. Прізвище друга, Томаса Мора асоціювалося в Еразма з грецьким словом «моріа» — глупота, яке становило повний контраст до глибокої мудрості, ерудиції та культурності англійського друга. Таке випадкове зіставлення осяяло подорожнього думкою обрати собі за героя твору Глупоту. Такий задум, надзвичайно оригінальний та дотепний, відкривав перед автором необмежені можливості вільно, нібито від імені Глупоти, поглянути на сучасну дійсність й зачепити низку важливих питань з точки зору властивої всім часам глупоти, піддати нищівній критиці вади й пороки тогочасного суспільного ладу. Твір було написано в серпні 1509 року в Англії в будинкові Томаса Мора протягом кількох днів у пориві творчого натхнення й видано у Парижі 1511 року.
Гостра дотепність, тонка іронія, проникливий критицизм, небуденний хист помітити порочне й потворне — якості, що давали Еразмові право стати неперевершеним сатириком.
Сатиру на феодальний суспільний лад Еразм вирішив створити у формі пародійного панегірика, адже, як сам він зазначав у одному зі своїх листів французькому гуманістові Гільому Будею, «твори, написані жартівливим стилем, не такі нудні і приносять читачеві більшу користь, аніж сповнені бундючної серйозності».
Сам твір є певним зрізом сприйняття Еразмом Роттердамським сучасного йому суспільства. Наскрізною лінією проходить незгода автора зі стоїками в пункті сприйняття глупоти, невігластва (стоїки стверджували, що це життя не розумом, а почуттями). Також прикметним є відстороненість самого автора від конфлікту Глупоти та Мудрості — він просто зводить їх разом, і відступається, аби вони самі мірялися силою. Сам Еразм Роттердамський «Похвалу Глупоті», на відміну від багатьох дослідників, не вважав за свій найкращий твір. На його думку, таким було видання грецького тексту Нового заповіту і його новий латинський переклад.
Объяснение:
Перенапряжение сил страны в годы петровских преобразований, разрушение традиций, насильственные методы реформирования вызвали неоднозначное отношение различных кругов российского общества к петровскому наследию и создали условия для политической нестабильности.
С 1725 г после смерти Петра и до прихода к власти в 1762 году Екатерины 2 на престоле сменилось шесть монархов и множество политических сил, стоящих за ними. Эта смена не всегда проходила мирным и законным путем. Поэтому Ключевский В. О. назвал этот период "эпохой дворцовых переворотов".
Основная причина, легшая в основу дворцовых переворотов, состояла в противоречиях между различными дворянскими группировками по отношению к петровскому наследию. Раскол произошел по линии принятия и непринятия реформ. И новое дворянство, выдвинувшееся в годы правления Петра, и аристократия пытались смягчить курс реформ. Но каждая из них отстаивала свои узкосословные интересы и привилегии, что и создавало питательную почву для внутриполитической борьбы. Дворцовые перевороты были порождены острой борьбой различных группировок за власть. Как правило, она сводилась к выдвижению и поддержке того или иного кандидата на престол. Активную роль в политической жизни страны в это время стала играть гвардия, которую Петр воспитал как привилегированную опору самодержавия. теперь она взяла на себя право контроля за соответствием личности и политики монарха тому наследию, которое оставил император. Отчужденность народных масс от политики и их пассивность служили благоприятной почвой для дворцовых интриг и переворотов. В значительной степени дворцовые перевороты были спровоцированы нерешенностью проблемы престолонаследия в связи с принятием Указа 1722 г., сломавшего традиционный механизм передачи власти.