Близько 500 року — данці заселяють данські острови, Сконе, пізніше Ютландію. Близько 600 року — королі племен свеїв поширюють з Уппсали своє панування на всю Швецію і близько 650 року оволодівають разом з готлан ійським простором (Фінляндія, Курляндія, Східна Пруссія): Балтійське море у VIII столітті є шведським, закритим для фризької торгівлі внутрішнім морем. У Норвегії утворюються удільні королівства, а також селянські республіки.
З 787 року вікінги почали нападати на Англію, здійснюючи свої розбійницькі набіги на міста і монастирі, вивозячи з собою награбоване та рабів. Одними з відоміших з вікінгів були Рагнар Лодброк, його син Івар та інші.
790-840 роки — пограбування і напади на узбережжя передусім на кельтські області: Ліндісфарн (у 793 році), Ярроу, Монквермут (у 794 році), Рехру, Ск'є та Іона (у 795 році).
Іона (у 795 році).Із 799 року — пограбування на фризько-саксонському узбережжі, які спонукають франкського короля Карла Великого до створення прибережної охорони. Як правило вікінги нападали навесні, а поверталися взимку.
З 840 року, після смерті франкського короля Людовика Благочестивого, здійснюються походи величезних військ вікінгів на західне узбережжя Франкської держави, де вікінги влаштовують постійні табори в гирлах річок і зимують.
Данські вікінги (Велике військо) щороку грабують прирічкові міста франкської держави, здійснюють розбійні походи до Астурії і Португалії у 844 році, на Балеари, у Прованс і Тоскану у 859-862 роках. Пізніше підкорюють в Англії Нортумбрію та Східну Англію, що перетворюються в Данелаг (область панування данів). Лише Альфред Великий, король Вессексу, вистоює, створивши флот. У 878 році після поразки від англійського короля Альфреда ними було укладено договір про розподіл території Англії. За Канута Великого Англія об'єднується з Данією. Згодом загарбницькі походи 980-990 років відбуваються на чолі з данськими королями.
Норвезькі вікінги займають у VIII столітті Шетландські та Оркнейські острови, потім Фарери, Гебриди та Ірландію. Після того як Норвегію об'єднує у 872 році Гаральд Гарноволосий (близько 860-933 роки), багато норвежців залишають батьківщину й переселяються із 874 року до Ісландії, яку відкрили ще у 860 році. Період зайняття землі завершується оформленням права і тінгом 930 року. 982 року норвезькі вікінги відкривають та заселяють Гренландію, близько 1000 року — Америку (Вінландію).
Шведські вікінги здійснюють походи на східноєвропейські простори. Закликані слов'янськими і фінськими племенами, вони приходять під проводом Рюрика на територію Новгорода.
У 10 столітті вікінги нападали також і на землі Франції. Так, наприклад, у 886 році вони навіть взяли в облогу Париж, але французький король Карл ІІ Лисий зумів від них відкупитися. Заселена вікінгами територія здобула назву Нормандія.
Близько 1000 року відбувається християнізація вікінгів і вони стають осілими.
Пізніше вікінги оселилися на землях Ісландії та Гренландії. Але жорстокі природно-кліматичні умови та неврожаї привели до загибелі вікінзької колонії в Гренландії. На півночі Європи вони досягли узбережжя Білого моря, на заході та південному заході вони, обігнувши Європу, доплили до італійських міст Середземномор'я — Генуї та Венеції. На сході вони спустилися Волгою через Каспій до берегів Персії і досить довгий час вели работоргівлю з персами й арабами. Південно-східний напрямок експансії вікінгів річками Волхов та Дніпро до Візантії здобув назву «Путь з варяг у греки».
Завдяки морехідним якостям своїх човнів вікінги у 1000 році досягли берегів Північної Америки, де вони заснували кілька поселень, але згодом їх було витіснено племенами індіанців. Археологами достовірно встановлені оселі вікінгів в Канаді. Але, аналізуючи тексти саг, вчені дійшли висновку, що вікінги також досягли узбережжя Америки у районі сучасного Нью-Йорка[джерело?].
Близько 1000 року, вікінги, повертаючись з походу із Північної Америки, також доставили перших корінних американців в Ісландію.[4]
Іноді вікінгам вдавалося покласти на населення регулярну данину, яка мала назву «данські гроші» («данегельд»). Ця назва вперше згадується на початку 11 століття, хоча подібні побори виплачувалися і раніше, вже починаючи з 9 століття. Стосовно виплати цієї данини, між правителями країн та провідниками вікінгів складався відповідний договір, згідно з яким вікінги брали на себе захист узбережжя від інших завойовників. Так, наприклад, у 1012 році англійський король Етельред Нерішучий виплатив 48 тисяч фунтів срібла очільнику данського флоту Торкелю Високому, який обіцяв захищати країну від нападів.
• 12 таблиц
• Было разделение властей (на три ветви)
• Существовало народное собрание – имело законодательную функцию (там выбирали консулов, народных трибунов; принимались законы; решался вопрос об объявлении войны и заключении мира; отчет консулов, привлекали к ответственности)
• Сенат (избранный магистрат автоматически становился членом Сената причем пожизненным) – управлял важными делами сегодня, вел суды, управлял казной)
• Функционировал магистрат – должность при исполнительной власти (он избирался) – контролировали соблюдение закона
• Народ был источником суверенитета
• Система сдержек и противовесов
• Управлял государством консул, которого избирали на 1 год – он набирал войско, предлагал законы, командовал армией
• Должности в управлении не оплачивались
Афинский полис при Перикле:• Должности могли заниматься любым гражданином Афин – и причем должности оплачивались «вознаграждением» за потраченное время, в которое человек мог бы работать и поэтому бедные тоже участвовали в упрвлении
• Выборы были заменены жребием – из-за него все могли участвовать в управлении, в деятельности Совета пятисот, буле, ареопаге и гелиэе (суд присяжных)
• Действовал Совет пятисот
• Народное собрание – повестка дня выносил в буле – контролировало деятельность всех должностных лиц – верховный орган власти, который принимал законы, решал вопрос о войне и мире, вопрос о заключении/расторжении договоров с другими полисами, избирал должностных лиц – все граждане могли высказаться и все там участвовали
• Стратег был и избирался голосованием
• Все граждане проходили докимасию
Сходства:• И Рим, и Афины – республики
• Народное собрание было везде
Различия:• В Афинах должности обязательно оплачивались, это была мотивационная политика, а в Риме – нет
• В Риме был Сенат, а в Афинах не было, только Народное собрание
• Законодательная инициатива была у всех афинян, а в Риме ей обладали только консулы и трибуны
• В Афинах Народное собрание обсуждало и голосовало, а в Риме – оно собиралось только для голосования
ответ: нііі
Объяснение: