Богатства Индии были созданы ее трудолюбивым народом. Крестьяне рыли каналы и орошали засушливые земли. Они выращивали рис, хлопок, сахарный тростник и пряности. Орошаемая земля давала два-три урожая в год. В Индии европейцы заимствовали многие полезные растения, в том числе рис и хлопок. Индийские ремесленники славились своим мастерством. Ювелиры изготовляли изящные золотые и серебряные сосуды, умели хорошо обрабатывать драгоценные камни. Очень ценились статуэтки из слоновой кости и ценных пород дерева. На простых станках ткачи вырабатывали тонкие, как паутина, ткани. Об их высоком качестве говорят названия индийских материй, например: «вечерняя роса», «струящаяся вода». Феодалы не хотели пользоваться только грубыми изделиями, которые доставляли им крестьяне в виде оброка. Они заказывали городским ремесленникам предметы роскоши: дорогое оружие, тонкие ткани, шерстяные ковры, красивую конскую сбрую. Часть изделий князья отбирали у ремесленников даром.
Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я
Наприкінці VII – початку VI ст. до н. е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н. е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями.
До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, почастішали напади кочівників.
Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н. е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям.
Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.
Перші слов’янські державні утворення. Антське царство
З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями.
Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни на нові землі як колоністи, а не загарбники
Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи:
Західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.
Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.
Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів.