Сам літопис Самійла Величка не дійшов до нас у належному вигляді — дуже пошкоджений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису.
Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички».
Літопис Величка написаний досить складною українською книжною мовою 18 століття з елементами народної мови, старослов’янізмами, словами польськими і латинськими. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.
Літопис складається з 4 частин:
перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;
друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;
у 4-й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття.
Вперше опублікований Київською Археографічною комісією у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I–IV.
«Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» Київ, 1926, Акад. наук, 268 ст.
Величко є також автором перекладу з німецької на українську мову збірника «Космографія» та передмови до нього.
Не согласна. В 1321 году Дмитрий Тверской признаёт законность власти Юрия Даниловича и передаёт ему ордынскую дань со всего Тверского княжества. Но Юрий, вместо того, чтобы отвезти тверскую дань в Орду, отвёз её к брату в Новгород и через купцов-посредников пустил её в оборот, желая получить проценты. Действия Юрия с ордынской данью разгневали хана Узбека. И в 1322 году Дмитрий Тверской едет в Орду и легко получает там ярлык на великое княжение. Самого Юрия вызывают в Сарай-Берке. Получив власть, Дмитрий пытается поймать Юрия на пути в Орду, но тот убегает к брату Афанасию в Новгородcкую землю в Псков, а потом в Новгород, где его Новгородцы призывают князем.
В Новгородcкой земле, он основывает крепость Орешек, заключает Ореховский мир между Новгородом и Швецией и участвует в походе на Устюг в 1323 году.
После этого он поехал-таки в Орду. Когда в 1325 году Юрий Данилович приехал в Сарай-Берке и стал добиваться ярлыка на великое княжение, Дмитрий Тверской (Грозные Очи) при личной встрече, в припадке гнева, зарубил Юрия саблей, а Дмитрий был схвачен ордынцами и (год спустя) по приказу хана был казнён, а ярлык великого князя достался, брату Дмитрия — Александру Михайловичу.
Не согласна. В 1321 году Дмитрий Тверской признаёт законность власти Юрия Даниловича и передаёт ему ордынскую дань со всего Тверского княжества. Но Юрий, вместо того, чтобы отвезти тверскую дань в Орду, отвёз её к брату в Новгород и через купцов-посредников пустил её в оборот, желая получить проценты. Действия Юрия с ордынской данью разгневали хана Узбека. И в 1322 году Дмитрий Тверской едет в Орду и легко получает там ярлык на великое княжение. Самого Юрия вызывают в Сарай-Берке. Получив власть, Дмитрий пытается поймать Юрия на пути в Орду, но тот убегает к брату Афанасию в Новгородcкую землю в Псков, а потом в Новгород, где его Новгородцы призывают князем.
В Новгородcкой земле, он основывает крепость Орешек, заключает Ореховский мир между Новгородом и Швецией и участвует в походе на Устюг в 1323 году.
После этого он поехал-таки в Орду. Когда в 1325 году Юрий Данилович приехал в Сарай-Берке и стал добиваться ярлыка на великое княжение, Дмитрий Тверской (Грозные Очи) при личной встрече, в припадке гнева, зарубил Юрия саблей, а Дмитрий был схвачен ордынцами и (год спустя) по приказу хана был казнён, а ярлык великого князя достался, брату Дмитрия — Александру Михайловичу.
ответ: Найди основу
Объяснение:
Сам літопис Самійла Величка не дійшов до нас у належному вигляді — дуже пошкоджений перший том, значно менше другий. Цілком ймовірно, що книга не закінчувалася 1700 роком, бо і в заголовку, і в багатьох місцях третього тому згадуються події принаймні до 1720 року. Тому, є думка, що втрачені й прикінцеві сторінки літопису.
Самійло Величко для створення свого Літопису не обмежився вузькими локальними матеріалами та власними спогадами. Навпаки, він використав різноманітні іноземні джерела. Але за найправдивіше джерело для Величка правили діаріуш (Щоденник) козацького літописця Самійла Зорки, особистого писаря гетьмана Богдана Хмельницького та дрібні козацькі «кронички».
Літопис Величка написаний досить складною українською книжною мовою 18 століття з елементами народної мови, старослов’янізмами, словами польськими і латинськими. Літопис є одним з найголовніших і найвірогідніших творів української історіографії 2-ї половини 17 — початку 18 століття.
Літопис складається з 4 частин:
перша — «Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» — змальовує події 1648–1659 років, окремими епізодами сягаючи у 1620 рік, Описуючи війну Якова Остряниці 1638 року, Величко додає до автентичного джерела, яким користувався, — щоденника польського хроніста Шимона Окольського — власний коментар;
друга і третя частини, які охоплюють 1660–1686 та 1687–1700 роки, названі «Повествования летописная с малороссийских и иных отчасти поведениях собранная и зде описанная», містять значну кількість власних Величка і ґрунтуються на документах гетьманської канцелярії;
у 4-й частині зібрано додатки з різних документів 17 століття.
Вперше опублікований Київською Археографічною комісією у 1848–1864 роках під назвою «Летопись событий в юго-западной России в 17 в.», тт. I–IV.
«Сказание о войне казацкой з поляками через Зеновія Богдана Хмельницького…» Київ, 1926, Акад. наук, 268 ст.
Величко є також автором перекладу з німецької на українську мову збірника «Космографія» та передмови до нього.