Тривале перебування при царському дворі на перших ролях сприяло зростанню не тільки економічної могутності, але й політичних амбіцій графа К. Розумовського. Численні нагороди та титули породили у нього бажання встановити спадкоємне гетьманство.
Наприкінці 1763 р. гетьман розіслав у всі полки ордери, скликаючи до Глухова всіх старшин, включно до сотника, на Генеральну Військову раду. Головним питанням, яке обговорювалося на цій раді, було запровадження спадкового гетьманства за родом Розумовських.
Після тривалих і запальних дебатів присутні на Глухівській раді виробили 23 пункти, які мали увійти до майбутнього прохання на ім’я російської цариці. На їх основі генеральний писар В. Туманський разом з гадяцьким (А. Крижанівський) та миргородським (Ф. Остроградський) полковниками склали чолобитну для подання імператриці Катерині ІІ. До того ж гетьманом було відправлено з таємною місією до митрополита Київського Арсенія Могилянського та архімандрита Успенської Києво-Печерської лаври Зосима Вальковича старшого канцеляриста Генеральної Військової Канцелярії Туманського (брата генерального писаря), щоб обговорити задуману Розумовським справу. Кирило Григорович розумів, що успіх справи залежить також від її підтримки вищим духовенством.
Ст. 114-117 Законов Хаммурапи определяют патриархальное право отцов семейства распоряжаться членами своей семьи как собственностью и отдавать их в залог кредита. Операции отличались от простого ростовщичества тем, что в данное случае заимодавец забирал заложников из семьи должника в качестве обеспечения не выплаченной в срок задолженности (ст. 115) или во временное замещение предоставленного займа (ст. 114). В ст. 117-119 описывается ситуация передачи главой семьи члена своей семьи в рабство за уплату долга, который не был выплачен. Законы Хаммурапи запрещали последующую перепродажу членов семьи, которые должны были обслуживать именно закабалителя или первого покупателя. Из ст. 117, 119 Законов Хаммурапи также следует, что глава семьи мог продавать или выдавать в «кабалу» членов своей семьи только в уплату непогашенного долга и только на три года. Очевидно, Законы Хаммурапи лишили главу семьи возможности свободно (не ради уплаты долга, а для обогащения) распоряжаться членами своей семьи и продавать их в рабство. В ст. 116 говорится, что если заложник, полноправный человек, умер в доме залогодержателя-заимодавца от побоев или дурного обращения, то следует казнить сына заимодавца.
Тривале перебування при царському дворі на перших ролях сприяло зростанню не тільки економічної могутності, але й політичних амбіцій графа К. Розумовського. Численні нагороди та титули породили у нього бажання встановити спадкоємне гетьманство.
Наприкінці 1763 р. гетьман розіслав у всі полки ордери, скликаючи до Глухова всіх старшин, включно до сотника, на Генеральну Військову раду. Головним питанням, яке обговорювалося на цій раді, було запровадження спадкового гетьманства за родом Розумовських.
Після тривалих і запальних дебатів присутні на Глухівській раді виробили 23 пункти, які мали увійти до майбутнього прохання на ім’я російської цариці. На їх основі генеральний писар В. Туманський разом з гадяцьким (А. Крижанівський) та миргородським (Ф. Остроградський) полковниками склали чолобитну для подання імператриці Катерині ІІ. До того ж гетьманом було відправлено з таємною місією до митрополита Київського Арсенія Могилянського та архімандрита Успенської Києво-Печерської лаври Зосима Вальковича старшого канцеляриста Генеральної Військової Канцелярії Туманського (брата генерального писаря), щоб обговорити задуману Розумовським справу. Кирило Григорович розумів, що успіх справи залежить також від її підтримки вищим духовенством.