Объяснение:
Константинополь православная сталица мира ,его потеря свидетельствовала о погибели самой большой и мощьной православной стране мира , и утере разнообразных рукописей и преданий.
Повседневная жизнь в старой Индии
В деревне
В Древней Индии, как и сегодня, большая часть населения проживала в сельской местности. Это может показаться странным, но сами деревни не слишком изменились с тех времен. Однако сильно изменилась окружающая среда, в которой они расположены. В древности значительную часть территории Индии покрывали очень густые и труднопроходимые джунгли. А сегодня эти джунгли сильно поредели, потому что их вырубали, чтобы освободить землю под посевы, а также для заготовки дров. Типичная деревня того времени была обнесена прямоугольной стеной или частоколом для защиты от мародеров и грабителей, с одной стороны, а с другой – от диких зверей: тигров, львов и слонов, которые во множестве водились в близлежащих лесах. В стене было проделано четверо больших ворот и четверо вс размером поменьше. Большие запирались при большой деревянной решетки, которая закрывала проход через ворота. Через этот проход вечером загонялся деревенский скот, возвращавшийся с выпаса.
Здания располагались в правильном геометрическом порядке; хотя если деревня была маленькой, то все дома группировались вокруг пруда или водоема, в тени деревьев. Они различались размером и формой, в зависимости от достатка их владельца, но в основном это были одноэтажные домики с полом из хорошо уплотненного грунта, стены которых были выложены из затвердевшей грязи и покрыты снаружи смесью из извести, грунта и коровьего навоза (который, как считалось, обладает очищающими свойствами). В доме, как правило, было только одно небольшое окно, закрытое деревянной решеткой. Крышу делали из листьев и тростника, иногда покрывали своего рода циновкой, сплетенной из длинной травы, которая крепилась к бамбуковой основе. С крыши порой ниспадали длинные вьющиеся растения, закрывающие стены. Внутри помещение разделено было на комнаты бамбуковыми занавесками, прикрепленными к крыше. Обычно дом состоял из спальни, которая выходила на север, кладовой, а также комнаты для приема посетителей.
Обстановка была самой простой. Находившаяся в спальне кровать представляла собой деревянную или бамбуковую основу на четырех ножках, внутри которой находилась решетка, сплетенная из веревок и травы, накрытая либо циновкой, либо тонким одеялом. В комнате не было ни стульев, ни сидений, обычно все сидели на полу. Стол заменяло плетеное, выполненное из тростника изделие, напоминавшее по форме песочные часы. В кухне и кладовой в глиняных и медных горшках и кувшинах хранились запасы. Самыми важными и наиболее часто встречающимися были масло, перец, специи и мед. Большие кувшины ставили друг на дружку так, чтобы верхний служил крышкой нижнему. Кувшины и горшки поменьше связывали вместе и подвешивали к крыше. Эта посуда использовалась только для хранения продуктов и готовки, но не для еды. В качестве тарелок использовали большие листья, поскольку считалось, что есть с тарелки можно только один раз. Поэтому, если получалось так, что кто-то ел из глиняной посуды, сразу после этого ее немедленно выбрасывали. Согласно предписаниям Священного Закона, посуду для еды можно употреблять лишь один раз, и этому правилу старались строго следовать.
Сфрандзі пише, що вже після того, як закінчився штурм і місто було взято, тіло імператора Костянтина зуміли знайти і впізнати лише за царськими чоботами з орлами, які той носив. Султан Мехмед, дізнавшись про це, наказав виставити голову Костянтина на іподромі, а тіло поховати з царськими почестями (Сфрандізі, «Велика Хроніка» 3, 9). За іншими джерелами (Дука) голова Костянтина була піднята на колону на форумі Августа.
Незабаром султан довідався, що угорець Урбан пропонував свої послуги і Костянтину, але візантійська знать не бажала витрачати власні кошти, а у Костянтина не було грошей. Урбан намагався переконати Мехмеда, що вирішив в такий б до йому завоювати Константинополь. Дізнавшись про таку страшну зраду, султан наказав стратити Урбана і всю візантійську знать.
Костянтин був останнім з імператорів ромеїв. Зі смертю Костянтина XI, Візантійська імперія припинила своє існування. Її землі увійшли до складу Османської держави. Грекам султан дарував права самоврядної громади всередині імперії, на чолі громади повинен був стояти Патріарх Константинопольський, відповідальний перед султаном.
Сам султан, вважаючи себе наступником візантійського імператора, прийняв титул Кайзер-і Рум (Цезар Риму). Цей титул носили турецькі султани до закінчення Першої світової війни.
Багато істориків вважають падіння Константинополя ключовим моментом у європейській історії, що відокремлює Середньовіччя від епохи Відродження, пояснюючи це крахом старого релігійного порядку, а також застосуванням у ході битви нових військових технологій, таких, як порох і артилерія. Багато університетів Західної Європи поповнилися грецькими вченими, що втікали з Візантії, і це відіграло чималу роль у подальшій рецепції римського права.
Падіння Константинополя також перекрило головний торговий шлях з Європи до Азії, що змусило європейців шукати новий морський шлях і, можливо, призвело до відкриття Америки і початку епохи великих географічних відкриттів.
Однак більшість європейців вважала, що загибель Візантії стала початком кінця світу, оскільки тільки Візантія була спадкоємицею Римської імперії. Із загибеллю Візантії могли початися жахливі події в Європі: епідемії чуми, пожежі, землетрусу, посухи, повені і, звичайно, напади чужинців зі Сходу. Тільки наприкінці XVII століття натиск Туреччини на Європу ослабнув, а ближче до кінця XVIII століття Туреччина почала втрачати свої землі.
Объяснение: