овні культурні явища, процеси другої полонини XIX — початку XX ст. Піднесенння української культури. Умови розвитку культури: • буржуазні реформи в імперіях створили кращі умови для культурного розвитку; • завершення промислового перевороту зміцнило матеріальну базу, стимулювало розвиток освіти й науки; • значна роль підпрмемців-меценатів, що виділяли суттєві кошти на розвиток культури; • народницька ідеологія спрямувала увагу інтелігенції на селянство, сприяла вивченню проблем етнографії. мови, фольклору. Національний рух об’єднував культуру в обох імперіях. Освіта. Після реформи 1864 р. мережа закладів початкової освіти значно розширилася (початкові народні училища). Велику роль у поширенні освіти відіграли земства. І все ж на 1897 р. читати вміли лише 20 % населення України, які були старші за 10 років, серед власне українців таких було 13 %. Навчання відбувалося російською мовою, яку багато учнів не розуміло. Сільські громади на кінець XIX ст. ставили вимогу навчати дітей національною мовою. У системі позашкільної освіти певну роль відіграли недільні школи. У Західній Україні 1869 р.
Первое заседание состоялось 23 апреля, в ходе которого было принято совместное заявление:
«Участники встречи считают, что непременным условием стабилизации обстановки в стране является принятие решительных мер по восстановлению повсеместно конституционного порядка, неукоснительному соблюдению действующих законов впредь до принятия нового Союзного договора и Конституции Союза... Первоочередной задачей для преодоления кризиса является заключение нового договора суверенных государств с учётом итогов проведённого всесоюзного референдума… В течение всего переходного периода должна обеспечиваться нормальная деятельность органов власти Союза и республик, Советов народных депутатов всех ступеней… Учитывая исключительно острую кризисную ситуацию в стране, руководители Союза и республик считают нетерпимыми попытки достигать политических целей путём подстрекательства к гражданскому неповиновению, забастовкам, призывы к свержению существующих законно избранных органов государственной власти... Участники встречи отдают себе отчёт в том, что все эти меры по стабилизации обстановки и преодолению кризиса немыслимы без кардинального повышения роли союзных республик»
ясский мирный договор — договор о мире, заключённый 29 декабря 1791 (9 января 1792) года междуроссией и османской империей и положивший конец -турецкой войне 1787—1791 годов.
переговоры проводились в городе яссы в молдавском княжестве (ныне территория румынии). с присутствовали светлейший князь г. а. потёмкин, а после его смерти — князь а. а. безбородко, стурецкой — великий визирь юсуф-паша. подписан договор от имени россии самойловым, де рибасом ис. л. лашкаревым и от имени турции рейс-эффенди (министр иностранных дел) абдуллой эфенди, ибрагимом исметом беем и мехмедом эфенди.
договор закрепил за россией всё северное причерноморье, включая крым, усилил её политические позициина кавказе и . к россии отошли земли между южным бугом и днестром, по которому былаустановлена новая граница. таким образом, территория будущей бессарабской губернии осталась подтурецким господством. на кавказе восстанавливалась граница по реке кубань. турция отказывалась отпретензий на грузию и обязалась не предпринимать каких-либо враждебных действий против грузинскихземель.
опасаясь преследований со стороны властей османской империи, значительное число жителей покинуломолдавское княжество, большинство из которых переселилось за днестр. там сторонники россии из числамолдавского боярства получили большие земельные владения. в приднестровье были основаны городагригориополь (1792 год) и тирасполь (1795 год).
после заключения ясского мирного договора молдавское княжество стало ареной борьбы между россией, францией и австрией, пытавшихся установить там своё влияние. екатерина ii, не , планировала дальнейшие события.
присоединение к россии после ясского мирного договора территорий между южным бугом и днестроммногократно ускорило заселение и хозяйственное освоение этого региона. в 1794 году на землях, полученных в результате ясского мира, был основан город одесса
Розвиток української культури другої половини XIX ст. відбувався під великим впливом творчості Т. Шевченка, який підніс культуру свого народу до загальноєвропейського рівня. Однак, щоб втриматися, не зазнати асиміляції, потрібні були натхнення і копітка робота наступних поколінь діячів культури, спрямована на консолідацію усіх інтелектуальних можливостей народу. В цей період розвій української культури неодноразово штучно переривався, оскільки щодо східнослов'янських народів Російської імперії здійснювалася інкорпорація в "єдиний російський народ". У звітах перепису 1897 р. великороси, малороси, білоруси значилися під однією назвою "русские".
Освіта. Лібералізація суспільно-політичного життя Російської імперії в 60—70-х роках спонукала до створення національних шкіл в Україні. (На відміну від українців і білорусів, такі школи були у народів Прибалтики, поляків, татар та ін.) Оцінюючи тяжке становище на освітянській ниві, М. Драгома-нов писав: "зменшити своє горе народ міг би і тепер, якби був письменний, а коли б він був добре освічений наукою, тоді б двох днів не протримались би усі порядки, що тепер доводять народ до стану робочого скоту"1.
Дуже швидко у 1861 — 1862 рр. формується мережа недільних шкіл (кількістю до 110), друкується навчальна література. Для підготовки педагогічних кадрів у Києві було засновано "Временную педагогическую школу". У 1862 р. Петербурзький комітет грамотності клопотався, щоб дозволити впровадити освіту в Україні рідною мовою. Проте ці плани залишились нездійсненими.
Зародки початкової освіти в Україні були придушені Валуєвським циркуляром 1863 р., який наклав важкі пута на українську культуру взагалі: "Більшість малоросів самі вельми ґрунтовно доводять, що ніякої малоросійської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, що вжива та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на нього Польщі"2. Циркуляр заборонив друкування підручників, популярної літератури, духовних книг українською мовою.
Цей процес був посилений характером реформи освіти. У другій половині XIX ст. на українських землях залежно від державного підпорядкування викладання велося різними мовами: російською, польською, німецькою. Російська мова панувала в Лівобережній та Степовій Україні. У 1864 р. всі початкові школи дістали єдину назву — початкові народні училища. Вони були проголошені безстановими і мали таку навчальну програму: закон Божий, письмо, читання, 4 дії арифметики, церковний спів. Таких шкіл на кінець XIX ст. було лише 17 тис, внаслідок чого близько 70 % дітей залишилося поза школою.
₽
Официальный сервис-центр КАМАЗ
мотор-мастер.рф
Вас уволили незаконно?
kzn.sovzashchita.ru
У 1864 р. було створено гімназії двох типів: класичні і реальні. Ці ланки середньоосвітньої загальної школи були проголошені безстановими і загальнодоступними, хоч за навчання треба було платити. Третина навчального часу в класичних гімназіях відводилася грецькій і латинській мовам, а природознавство, хімія майже не вивчалися. Випускники цих закладів без іспитів могли здобувати освіту в університетах. У реальних гімназіях давніх мов не було, ширше викладалися природознавство, хімія, фізика, математика, креслення, нові мови. По закінченні учні могли вступати лише до вищих технічних навчальних закладів. Для жінок існували окремі жіночі гімназії, вищі жіночі курси, метою яких була підготовка дівчат — матерів сім'ї. Наприкінці XIX ст. в Україні існувало 29 гімназій, 19 реальних і 17 комерційних училищ.
Вишу освіту в Україні можна було здобути у трьох університетах: Харківському, Київському, Новоросійському, заснованому на базі Рішельєв-ськоголіцею в Одесі в 1865 р. Загальна чисельність студентів була незначною — до 4 тис. чол. Бурхливий розвиток економіки другої половини XIX ст. зумовив потребу в створенні вищих спеціальних закладів, таких як Південноросійський технологічний інститут у Харкові (1865 р.), Київський політехнічний інститут (1898), Вище гірниче училище в Катеринославі та ін. На початку XX ст. в Україні діяло 27 вищих навчальних закладів, де навчалося 35