Головним заняттям феодалів, особливо в цей ранній період, була війна і супутній їй грабіж. Тому весь побут і звичаї феодалів підпорядковані були в основному потребам війни.
Основним видом військ у Європі Х-XI ст. стає важко озброєна кіннота. Кожен феодал зобов'язаний був сеньйору кінної військовою службою. Звідси походить збірна назва всякого феодала-воїна - «лицар» (німецьке Ritter від Reiter - вершник, кінний воїн). Основною зброєю лицаря в той час був меч з хрестоподібної рукояткою і довге важкий спис. Він користувався також палицею і бойовою сокирою (сокирою); для оборони служили кольчуга і щит. На голову надягав шолом, а обличчя захищалося особливої металевої гратчастої платівкою - забралом. Пізніше, в XII-XIII ст., З'явилися лицарські лати. Кожен великий феодал, щоб мати загін воїнів, роздавав частину своїх земель з селянами більш дрібним феодалам в нагороду за службу. Власник землі ставав сеньйором (старшим) по відношенню до своїх васалів, яким він виділяв зі своїх земель феод. Васал, тобто військовий слуга, повинен був виступати в похід разом з сеньйором, приводячи з собою загін воїнів. Сеньйор був зобов'язаний захищати своїх васалів від нападів інших феодалів і повсталих селян.
Проводили все своє життя у війнах, насильства і грабунки, ненависники працю феодали, особливо світські, відрізнялися зазвичай дикими вдачами, крайнім невіглаством, грубістю і жорстокістю.
Вище за все вони цінували фізичну силу. Ідеалізований кодекс «рицарського» поведінки, який малює лицаря як благородного захисника слабких і скривджених, склався у феодальній Європі значно пізніше - у XII-XIII ст. Але й тоді він не відповідав дійсному вигляду феодала-лицаря, залишаючись в кращому випадку лише недосяжним ідеалом. З грубим лицарем-варваром раннього середньовіччя він тим більше не мав нічого спільного.
В новой системе политико-административного управления, вводимой во внешних округах, существенная роль отводилась султанам. Обратимся к материалам административно-территориального устройства Каркаралинского и Кокпектинского внешних округов, для определения роли султанов в новой системе местного управления, выявления степени соответствия правового статуса старшего султана во властной иерархии и статуса его реального влияния, механизмов взаимодействия султанов с местным и центральным аппаратом управления. Из среды заслуживших доверие правительства влиятельных чингизидов избирались старшие султаны в Среднем жузе. Компетенция старшего султана приравнивалась земским чиновникам России. В записках неизвестного лица сказано, что старший султан - это земский чиновник, которому «по избранию его родичей вверяется от Российского правительства местное правление». «Он распоряжается всеми к сохранению тишины и порядка и к достижению благосостояния подведомственных ему людей. Все эти дела он проводит через окружной приказ» [1,с.51].
По «Уставу о сибирских киргизах» 1822 г. старший султан избирался только султанами, его приравнивали к чину майора российской службы.
Объяснение: