Луи-Филипп пришёл к власти в 1830 году в ходе буржуазно-либеральной Июльской революции, которая свергла реакционный режим Бурбонов в лице Карла X. Восемнадцать лет правления Луи-Филиппа (так называемая Июльская монархия) были характеризованы постепенным отходом от идей либерализма, учащающимися скандалами и возрастающей коррупцией. В конечном итоге Луи-Филипп присоединился к Священному союзу монархов России, Австро-Венгрии и Пруссии. Целью этого основанного на Венском конгрессе в 1815 союза было восстановление в Европе порядка, существовавшего до Французской революции 1789. Это выражалось прежде всего в обновлённом доминировании дворянства и возвращении его привилегий.
Франсуа Гизо
К середине 1840-х годов во Франции наметились признаки социального и экономического кризиса. Несмотря на продолжающийся промышленный подъём, участились массовые банкротства, увеличивалось число уволенных и безработных, постоянно росли цены. В 1845—1847 годах страну постигли тяжёлые неурожаи. «Король-буржуа», «народный король» Луи-Филипп уже не устраивал не только простолюдинов (легенды о его «простоте» и популистские прогулки по Елисейским полям без охраны с зонтиком под мышкой быстро надоели простому народу), но и буржуазию. Прежде всего её разозлило введение избирательного права, при котором голоса были более не равны, а взвешивались в зависимости от доходов голосующего, что на практике уменьшало влияние буржуазии на законодательство. Луи-Филипп покровительствовал только своим родственникам и друзьям, погрязшим в финансовых аферах и взятках. Всё внимание правительства было обращено на денежную аристократию, которой король отдавал явное предпочтение, чем простому народу: на высших чиновников, банкиров, крупных торговцев и промышленников, для которых были созданы самые благоприятные условия в политике и бизнесе. Повсеместно распространилось убеждение, что избирательная система должна быть изменена. В палате депутатов всё чаще звучало требование расширить избирательное право на всех налогоплательщиков, но король упорно отвергал всякую мысль о политических изменениях. Эти настроения в нём поддерживал самый влиятельный министр последних семи лет его царствования — Франсуа Гизо, ставший в 1847 году во главе кабинета. На все требования палаты снизить избирательный ценз он отвечал отказами.
Нет ничего удивительного, что в те годы на жизнь короля было совершенно более десяти покушений. Совершали их как члены тайных обществ (например, Фиески из «Общества прав человека» Огюста Бланки, стрелявший в короля 28 июля 1835), так и малограмотные одиночки, наслушавшиеся пропаганды радикалов. В 1840 году у очередного человека, покушавшегося на жизнь короля, полотёра Жоржа Дармеса, спросили на следствии, какова его профессия. «Истребитель тиранов, — гордо ответил он. — Я хотел Францию». Всееобщее недовольство Июльской монархией и её главой нарастало.
Среди рабочих недовольство затруднительным социальным положением, обострённым сельскохозяйственным и торговым кризисом 1847 года, переросло в революционные настр
У Юлія Цезаря, як і у кожної людини, були позитивні та негативні риси характеру.
Розпочнемо із позитивних:
1) Розумний
Він був добре освіченим і багато читав. Його розум є однією з причин, чому він був таким успішним правителем. Цезар був одночасно виразним письменником і переконливим оратором. Коли він звертався до сенату або громадськості, римляни висвітлювали його кожне слово. Його критичний розум був надзвичайно корисним під час його військової кар'єри. Він планував і стратегічно випередив своїх супротивників.
Один з найкращих зразків інтелекту Цезаря можна побачити в битві при Алезії. Прагнучи завоювати Галлію (сучасну Францію), Цезар переслідував свого ворога в невеликому укріпленому місті під назвою Алезія. Замість того, щоб вичерпати свої ресурси і звільнити місто, він розпочинає облогу. Цезар добре знав, що його ворог посилає підкріплення, тому він зробив дві речі. По-перше, він побудував серію стін та ровів по місту. Таким чином, він міг контролювати галлів, що потрапили в пастку всередині міста. По окружності, він побудував ще одну серію периметрів. Звідти, він міг гати за підкріпленнями та захищати позицію римської армії.
2) Енергійний
Будучи правителем Галлії, Цезар зумів воювати впродовж семи років, а також написав серію з семи книг, що розповідали про його діяння. Протягом свого життя Цезар рухався без зупинки. Чи він воює, або просто відвідує римську провінцію – він постійно знаходився у стані руху.
Енергія Цезаря теж була свідченням його романтичних подвигів. Протягом свого життя він мав трьох дружин і кілька коханок.
3) Щедрий
Інтелект та енергія були не єдиними якостями, які зробили Цезаря лідером. Цезар вийшов із благородної, але бідної сім'ї. Попри те, що в майбутньому він став заможним, він ділився своїми коштами у благодійності. Одного разу, відвідавши поховання свого вірного воїна, він побачив, що воно було аж занадто примітивним. Він, за свої кошти, вшанував пам'ять товариша, пишною процесією.
Однак, у нього були присутні й негативні риси характеру:
1) Злопам’ятний
Коли Цезар був молодим, його викрали пірати. Весь час, коли він був у полоні, він поклявся піратам, що, коли він був звільнений, він розіпне їх усіх. Пірати просто сміялися, і вони примушували його читати їм вірші. Пізніше, коли заплатили викуп, Юлій дотримав свого слова і шукав піратів, розпинаючи кожного з них.
2) Жорстокий
Під час його битв у Галльських війнах, історик Плутарх стверджує, що Цезар «забив мільйон галлів і продав ще один мільйон в рабство».
3) Тиранічні амбіції
Після того як він рушив у Рим, а потім переміг Помпея та його союзників у Фарсалі, Цезар сам став іменуватися диктатором. Це, в основному, забезпечувало необмежені повноваження диктатора.