Усиление колониальной политики царизма в Казахстане в начале 20 века было связано с обострившимися противоречиями между народом казахстана и Российской империей.
Усиление колониальной политики царизма характеризовалось:
• Изъятием земель
• Разорение коренного населения
• Колониальный гнет
Объяснение:
Империя усиливала аграрную политику. С чем было связано переселение крестьян из центра в национальные окраины. Из-за этого даже появились так называемые «переселенческие районы» (их было 4: Семипалатинский, Тургайско-Уральский, Сырдарьинский, Семиреченский). Соответственно, в «переселенческих районах» были «переселенские управления». У коренного населения забирались освоенные земли. Конечно, на этих землях были оросительные системы, и леса, и постройки, а казахи оставались без хозяйства.
Помимо этого колониальная политика царизма характеризовалась массовым переселением крестьян из центральных губерний в Казахстан. На освоенных территориях трудились крестьяне из центра, а казахи должны были жить в пустынных стенях.
Плюс, за прогон скота по территориям взимали плату. Кроме того, были созданы кулацкие хозяйства + казаки переселялись и также занимали территории. В общем, Казахстан заселялся крестьянами и казаками из Российской империи.
Например, в период с 1906 по 1912 годы были изъято более 17 миллионов десятин, и в 1917 году – 45 миллинов. Очевидно, что сильно пострадало кочевое хозяйство.
Последствия: казахи откочевывали все дальше и дальше + в Казахстане становится больше татар, уйгур, дунганов, поляков, эстонцев, делая территорию многонациональной + упадок кочевого скотоводства и подъем земледелия.
У країнах Латинської Америки після Другої світової війни відбулися значні зрушення. Це пояснюється тим, що країни Латинської Америки значно раніше отримали незалежність. Їм на шляху модернізації не доводилось переживати цивілізаційного шоку, як це було в країнах Африки та Азії, вони були частиною західної, європейської за походженням, цивілізації.
Коріня латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь – латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстви
Напередодні Другої світової війни почався занепад латифундій. Після завершення війни цей процес посилився. Тривала боротьба селян примушувала уряди проводити аграрні реформи. Всі вони незалежно від масштабів підривали позиції латифундистів. Найбільшого удару завдали латифундіям зростання промисловості, формування національного капіталу і, відповідно, нової економічної еліти, для якої латифундії були уособленням старих порядків. Демографічний вибух зумовив масову урбанізацію і перенесення центру політичного життя із сільської місцевості у місто.