В 553 либо 554 году после разгрома жужаней тюрками в столицу Тюркского каганата прибыло иранское посольство, преследовавшее цель заключения военного союза против государства эфталитов — врага Ирана и бывшего союзника Жужаньского каганата. Для тюрков перспектива союза открывала возможность закрепиться в Средней Азии и взять под свой контроль Великий шёлковый путь. Договор был скреплён браком шахиншаха Хосрова I Ануширвана с дочерью Истеми (от этого брака родился будущий шахиншах Ормизд IV).
По поручению Мукан-кагана Истеми во главе большой армии выступил на запад весной 554 года. Не встречая по пути серьёзного сопротивления, ябгу к 555 году дошёл до Аральского моря. По пути им были подчинены усуни, нушиби, дулу[5], а также подвластные эфталитам Хотан, княжества Семиречья[6] и Хорезм. Эфталиты были не в состоянии отреагировать на эти события из-за войны в Индии.
Истеми, зная о занятости Хосрова I Ануширвана боевыми действиями с византийцами, также не стал в одиночку атаковать эфталитов, обратив внимание на север, где в 556 году подчинил абаров[7] и наткнулся на сопротивление хионитов, вар, огоров и, возможно, примкнувшей к ним части жужаней. Война с ними тянулась до 558 года, когда тюркам удалось изгнать остатки разбитых племён за Урал (там беглецы стали известны как авары). Подойдя к берегам Волги, тюрки не стали форсировать реку, а вернулись назад. К этому времени (в 557 году) Иран заключил перемирие с Византией и был готов вместе с тюрками начать войну с эфталитами.
Відновленню життя на Правобережній Україні значну увагу приділяв Степан Куницький, якого Собеський затвердив гетьманом ще в 1683 році. За досить короткий час його гетьманства (1683-1684) були відновлені міста Корсунь, Богуслав, Мошни.
Гетьману Андрію Могилі було дозволено набирати полковників не з дворянського стану, як було досі, а серед козацької старшини. Відразу після цього на Правобережжі відродилося кілька козацьких полків - Білоцерківський (Фастівський), Брацлавський, Вінницький (Кальницький) і Корсунський.
Для гетьманської резиденції Могила обрав місто Немирів Вінницької області. Влітку 1687 призначив наказним гетьманом полковника М.Булига. Під час гетьманства Могили в 1686, 1687, 1689 роках за дорученням польського уряду складалися козацькі компутів (списки, реєстри).
Процес заселення цих земель очолили старі заслужені козаки Семен Палій, Захар Іскра, Самусь (Самійло Іванович) та Андрій Абазин. На відміну від своїх попередників, які спиралися переважно на військовий, авантюристичний елемент, вони вважали за краще осіле, хліборобське населенню. Декларовані пільги привертали сюди мешканців Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, вихідців з Білорусії і Молдавії.
На території, визначених польською владою, було створено чотири територіальні козацькі полки. На території полків влада належала полковникам, сотникам і іншим представникам адміністрації. На місцях поширювалися норми звичаєвого та козацького права. У містах і селах створювалися органи козацького самоврядування. Очолював козацьку адміністрацію наказний гетьман, якого призначав король. У 1689-1693 роках наказним гетьманом був Гришко, а його наступником став Самусь.
Козаки нових полків (2 тис. Яких були записані в реєстр) брали активну участь у війні з Туреччиною, за що отримували чималі гроші від польської влади. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту з шляхтою, що спалахнув в 1688 році. Але поки йшла війна з Туреччиною, верховна влада Речі Посполитої закривала на це очі.