Галицько-Волинське князівство є давнім державним утворенням українського народу
Галицько-Волинське князівство, в основі якого були українські за етнічним складом і керовані руськими князями регіони, є державним утворенням винятково нашого народу.
Під час нерівного бою 19 червня 1205 року на березі Вісли загинув князь Роман Мстиславович, збирач втрачених земель нашого народу, який залишив глибокий слід в українській історії. Відзначаючи його заслуги, «Галицько–Волинський літопис» назвав князя «пам’ятним самодержцем усієї Руси, що побідив поганські народи».
Галицькі бояри не були зацікавлені у відновленні єдиного Галицько-Волинського князівства, тому й організували заколот, унаслідок якого вдова Романа Мстиславовича Ганна з малолітніми синами Данилом і Васильком змушена була втікати з Галича до Володимира, а потім у Польщу. Розпочався кількадесятилітній період міжусобних воєн та іноземного втручання в боротьбі за галицько-волинську спадщину. Звичайно, після цього створене Романом Мстиславовичем у 1199–1205 роках потужне державне утворення фактично розпадається.
Щоправда, молодий наступник галицько-волинського престолу дев’ятирічний Данило у вересні 1211 року був урочисто посаджений на княжий престол, хоч і ненадовго. 1213 року впливовий тамтешній боярин Владислав Кормильчич, очоливши черговий заколот місцевої знатті, перебрав владу в Галичині, а Данила відвезли до матері на Волинь. Після цього втрутився угорський володар Андраш ІІ, який добився того, аби у 1217 році на галицький престол коронували його п’ятирічного сина Кальмана, бо Кормильчич не мав права посідати цей трон як не син князя.
Тимчасом у 1215 році, коли Данилові виповнилося 12 років, йому за до родичів вдалося повернути князювання у Володимирі. Але щоб забрати всю батьківську власність, довелося боротися 15 років. У тому числі й у битві на Калці в 1223 році, звідки вдалося вирватися живим, незважаючи на поранення.
Галичем князь Данило зміг оволодіти тільки за третім разом у 1238 році, перемігши об’єднані сили тамтешнього боярства, угорських і польських феодалів. Волинські землі отримав Василько, хоч обидва князівства весь час існували як єдине ціле. Треба сказати, що брати завжди діяли в повній злагоді між собою, що дало їм можливість підпорядкувати собі всі втрачені уділи на Волині, Берестейщині й Галичині.
Підпорядкувавши 1238 року собі Київ, Данило Галицький також не переніс туди своєї столиці, залишаючись князювати в Галичі. В місті над Дніпром він доручає правити своєму воєводі Дмитру, якому якраз і випала роль організатора оборони Києва восени 1240 року, коли до нього підступила армія татарського воєначальника Батия. Сам же князь Данило, який під синьо-жовтими прапорами поспішав з військом на виручку Києва, вже під Звягелем дізнався про його падіння.
Зупинити навалу Батия в Данила Галицького не було сили, тому орда пройшла землями Галицько-Волинської держави на Захід, хоч при цьому була знекровлена. Коли ж Батий після походу «до останнього моря» несподівано повернувся на схід, Данило Галицький, незважаючи на могутній вплив татар, розпочинає відродження своєї держави. Насамперед він здійснює походи проти Литви й Польщі. В 1243 році захоплює Люблин і Люблинську землю. Коли 1245 року один з руських князів Ростислав вирушив проти Данила Галицького й обложив Ярослав, старший угорського допоміжного війська воєвода Филя сміявся з українських вояків, мовляв, «руси скорі до удару, але треба тільки витримати їх натиск, бо вони не витривалі на довгу битву».
Основную. причерноморье это такой котел в котором смешалось много народов. нельзя считать их полностью кочевыми-кочевыми была та часть, которая занималась скотоводством непосредственно. те-же скифские города и отнюдь не маленькие- гелон, неаполь скифский известны . хазары так же не были народом полностью кочевыми и имели города. причерноморье это скифы и сарматы, авары и хазары, гунны и готы, миграция угров так же видимо шла степью причерноморья . а еще, согласно геродоту,там жили анты, а ранее того киммерийцы. что касается культуры,то достаточно посмотреть на весьма художественное и тонкой работы скифское золото, которое кстати не сделаешь в кочевых условиях.
Во время Французской революции, жирондисты и якобинцы были двумя основными политическими группировками. Чтобы ответить на данный вопрос, нужно знать, что эти две группировки состояли из представителей Конвента - законодательного органа Франции во время революции.
Жирондисты были представителями второго сословия, то есть буржуазии и благородства. Они выступали за умеренные реформы и прогрессивное развитие страны. Жирондисты стремились к установлению конституционной монархии и представительской демократии.
С другой стороны, якобинцы были представителями третьего сословия, то есть рабочих и крестьян. Они были более радикальными и прогрессивными, их идеалом была республика, основанная на равенстве и общественной справедливости. Якобинцы проявляли большую активность во время революции и принимали ряд радикальных мер, включая казнь короля Людовика XVI.
Ответ на данный вопрос будет В) группировки в Конвенте. Жирондисты и якобинцы были политическими группировками, состоявшими из представителей Конвента и имевшими разные политические установки и цели во время Французской революции.
Галицько-Волинське князівство є давнім державним утворенням українського народу
Галицько-Волинське князівство, в основі якого були українські за етнічним складом і керовані руськими князями регіони, є державним утворенням винятково нашого народу.
Під час нерівного бою 19 червня 1205 року на березі Вісли загинув князь Роман Мстиславович, збирач втрачених земель нашого народу, який залишив глибокий слід в українській історії. Відзначаючи його заслуги, «Галицько–Волинський літопис» назвав князя «пам’ятним самодержцем усієї Руси, що побідив поганські народи».
Галицькі бояри не були зацікавлені у відновленні єдиного Галицько-Волинського князівства, тому й організували заколот, унаслідок якого вдова Романа Мстиславовича Ганна з малолітніми синами Данилом і Васильком змушена була втікати з Галича до Володимира, а потім у Польщу. Розпочався кількадесятилітній період міжусобних воєн та іноземного втручання в боротьбі за галицько-волинську спадщину. Звичайно, після цього створене Романом Мстиславовичем у 1199–1205 роках потужне державне утворення фактично розпадається.
Щоправда, молодий наступник галицько-волинського престолу дев’ятирічний Данило у вересні 1211 року був урочисто посаджений на княжий престол, хоч і ненадовго. 1213 року впливовий тамтешній боярин Владислав Кормильчич, очоливши черговий заколот місцевої знатті, перебрав владу в Галичині, а Данила відвезли до матері на Волинь. Після цього втрутився угорський володар Андраш ІІ, який добився того, аби у 1217 році на галицький престол коронували його п’ятирічного сина Кальмана, бо Кормильчич не мав права посідати цей трон як не син князя.
Тимчасом у 1215 році, коли Данилові виповнилося 12 років, йому за до родичів вдалося повернути князювання у Володимирі. Але щоб забрати всю батьківську власність, довелося боротися 15 років. У тому числі й у битві на Калці в 1223 році, звідки вдалося вирватися живим, незважаючи на поранення.
Галичем князь Данило зміг оволодіти тільки за третім разом у 1238 році, перемігши об’єднані сили тамтешнього боярства, угорських і польських феодалів. Волинські землі отримав Василько, хоч обидва князівства весь час існували як єдине ціле. Треба сказати, що брати завжди діяли в повній злагоді між собою, що дало їм можливість підпорядкувати собі всі втрачені уділи на Волині, Берестейщині й Галичині.
Підпорядкувавши 1238 року собі Київ, Данило Галицький також не переніс туди своєї столиці, залишаючись князювати в Галичі. В місті над Дніпром він доручає правити своєму воєводі Дмитру, якому якраз і випала роль організатора оборони Києва восени 1240 року, коли до нього підступила армія татарського воєначальника Батия. Сам же князь Данило, який під синьо-жовтими прапорами поспішав з військом на виручку Києва, вже під Звягелем дізнався про його падіння.
Зупинити навалу Батия в Данила Галицького не було сили, тому орда пройшла землями Галицько-Волинської держави на Захід, хоч при цьому була знекровлена. Коли ж Батий після походу «до останнього моря» несподівано повернувся на схід, Данило Галицький, незважаючи на могутній вплив татар, розпочинає відродження своєї держави. Насамперед він здійснює походи проти Литви й Польщі. В 1243 році захоплює Люблин і Люблинську землю. Коли 1245 року один з руських князів Ростислав вирушив проти Данила Галицького й обложив Ярослав, старший угорського допоміжного війська воєвода Филя сміявся з українських вояків, мовляв, «руси скорі до удару, але треба тільки витримати їх натиск, бо вони не витривалі на довгу битву».